Однією зі спікерок форуму стане Оксана Пазенко, Head of HR Energy Safety Group. В інтерв’ю журналістці Energy Club Олені Карпачовій вона розповіла, що допомагає втримувати сильних фахівців, чому енергетика більше не може залишатися «чоловічою» сферою та яким має бути лідерство, коли працювати доводиться в умовах постійної невизначеності.

– Пані Оксано, війна кардинально змінила ринок праці. Які рішення у сфері управління людьми стали для Energy Safety Group визначальними, щоб втримати команду та продовжити розвиток компанії?

– Після початку повномасштабної війни головним викликом стала необхідність одночасно забезпечувати стабільність для людей і зберігати спроможність компанії виконувати складні інженерні проєкти. Для Energy Safety Group це особливо важливо, оскільки значна частина наших фахівців має вузьку технічну спеціалізацію, а їхня експертиза формувалася роками.

Одним із визначальних рішень стала максимальна гнучкість у форматах роботи. Люди опинилися в різних містах і країнах, частина команди була змушена змінювати місце проживання, тому компанія адаптувала внутрішні процеси так, щоб зберегти команди та забезпечити безперервність роботи.

Водночас ми продовжили найм і розвиток нових напрямів. Для мене це принципово важливий момент: у кризовий період HR не може працювати виключно в режимі утримання. Якщо компанія має довгострокову стратегію, потрібно паралельно думати про те, які компетенції будуть потрібні через кілька років, кого необхідно залучати вже сьогодні та як передавати експертизу наступному поколінню інженерів.

– Інжиніринг та атомна енергетика традиційно вважаються «чоловічими» сферами. Чи змінюється сьогодні роль жінок у цих галузях, і які можливості відкриває для них сучасна енергетика?

– Я думаю, що сама характеристика енергетики як «чоловічої» галузі поступово втрачає актуальність. Сьогодні в інжинірингових компаніях жінки працюють у технічних, аналітичних, наукових, управлінських і проєктних командах, очолюють напрями та беруть участь у прийнятті рішень.

В Energy Safety Group ми це бачимо на практиці. Для компанії визначальними є компетентність, професійна відповідальність і здатність працювати зі складними завданнями. Стать не є критерієм того, хто може бути сильним інженером, керівником проєкту чи очолювати окремий напрям.

Сучасна енергетика при цьому стає дедалі більш технологічною та міждисциплінарною. Вона поєднує класичну інженерію, цифрові технології, аналітику, управління ризиками, R&D, міжнародне регулювання. Це значно розширює можливості для професійної реалізації й створює набагато більше кар’єрних траєкторій, ніж було раніше.

– Коли компанія працює над критично важливими для країни енергетичними проєктами, людський фактор стає ключовим. Як знаходити баланс між високими вимогами до результату та турботою про команду?

– У нашій сфері високі вимоги неможливо знизити, оскільки йдеться про атомну енергетику, безпеку, складні технічні рішення та відповідальність за результат. Тому питання полягає не в тому, як зробити вимоги нижчими, а в тому, як створити умови, за яких люди можуть стабільно працювати на такому рівні.

Для цього важливі реалістичне планування, зрозумілий розподіл відповідальності, сильні керівники команд, можливість отримати підтримку та нормальна внутрішня комунікація. Людина повинна розуміти, чого від неї очікують, які ресурси вона має і до кого може звернутися, якщо виникає проблема.

Після 2022 року до цього додався ще один фактор — тривалий стрес, у якому живе українське суспільство. Бізнес не може ігнорувати цей контекст. Але турбота про команду для мене не означає відмову від вимогливості. Навпаки, зріла корпоративна культура дозволяє поєднати високу професійну планку з повагою до людини.

– Energy Safety Group реалізує проєкти в Україні та країнах Європи. Які міжнародні HR-практики ви вже інтегрували у роботу компанії, а які, на вашу думку, ще мають стати нормою для українського енергетичного бізнесу?

– Міжнародна робота дуже добре показує, наскільки важливими є прозорі процеси, чітко визначені ролі та зрозумілі правила взаємодії. Коли в одному проєкті працюють люди з різних країн і корпоративних культур, багато речей уже не можна залишати на рівні неформальних домовленостей.

Для нас важливими стали більш системний підхід до адаптації працівників, планування розвитку компетенцій, регулярний зворотний зв’язок, робота з кадровим резервом, а також культура проєктної взаємодії між командами в різних країнах.

Українському бізнесу, на мою думку, варто активніше переходити від ситуативного HR до workforce planning — планування того, які спеціалісти й компетенції будуть потрібні бізнесу через три, п’ять або десять років. Для енергетики це критично, тому що підготовка сильного технічного фахівця займає значний час, і кадровий дефіцит неможливо закрити за декілька місяців.

– Що сьогодні є найскладнішим у пошуку та утриманні висококваліфікованих інженерів і технічних фахівців? Які інструменти справді працюють?

– Найскладніше те, що ринок таких фахівців об’єктивно дуже вузький. Для багатьох позицій нам потрібна не просто профільна освіта, а конкретний досвід роботи з певними типами обладнання, розрахунками, системами безпеки, нормативною базою чи міжнародними проєктами.

До цього додається конкуренція з європейським ринком праці. Українські інженери мають сильну професійну школу, і сьогодні вони затребувані за кордоном.

Тому утримання не зводиться до компенсації. Працюють складні професійні завдання, можливість брати участь у міжнародних проєктах, бачити результат своєї роботи, розвивати експертизу та розуміти власну перспективу в компанії. Для сильного фахівця дуже важливе середовище, у якому його професійний рівень може зростати.

Ще один інструмент – робота з молодими спеціалістами. Галузь повинна раніше починати взаємодію з університетами, давати студентам реальні задачі та показувати їм сучасну енергетику такою, якою вона є зараз.

– Чи можна навчити лідерству в кризі, чи воно проявляється лише тоді, коли настають складні часи? Які якості стали найважливішими для керівників під час повномасштабної війни?

– Криза дуже швидко показує реальний рівень управлінської зрілості. Але я не думаю, що лідерство є виключно природною рисою. Значну частину управлінських навичок можна і потрібно розвивати.

Під час війни особливо важливими стали здатність приймати рішення в умовах неповної інформації, брати відповідальність, чітко комунікувати й залишатися передбачуваним для своєї команди. Людям складно працювати, коли зовнішнє середовище постійно змінюється. Керівник у такій ситуації має хоча б усередині команди створювати зрозумілі правила й відчуття керованості процесів.

Ще одна важлива якість – здатність слухати. У кризу менеджеру легко перейти в режим постійних директив. Але часто найкраще рішення з’являється тоді, коли керівник добре розуміє, що відбувається з людьми і з робочими процесами на рівні команди.

– Ваша компанія за кілька років пройшла шлях від невеликої команди до потужної інжинірингової компанії. Яку роль у цьому зростанні відіграла корпоративна культура та HR-стратегія?

– Для інжинірингової компанії зростання – це передусім питання людей та експертизи. Можна збільшувати кількість проєктів, виходити на нові ринки, розширювати перелік послуг, але для цього потрібно мати команду, здатну брати на себе складніші завдання й відповідальність.

Тому разом із розвитком Energy Safety Group ми системно працювали над залученням сильних фахівців, розвитком внутрішньої експертизи та формуванням команд під нові напрями. Важливо було створити середовище, у якому досвідчені спеціалісти можуть реалізовувати складні проєкти, а молодші фахівці – професійно зростати поруч із ними та поступово брати на себе більше відповідальності.

У цьому контексті корпоративна культура для нас безпосередньо пов’язана з тим, як ми працюємо з людьми. В її основі – професійні стандарти та відповідальність, системний розвиток компетенцій, міждисциплінарна взаємодія і передача знань всередині команди. Ми дивимося на кар’єру фахівця як на довгострокову траєкторію: від входження у професію та роботи поруч із досвідченими колегами до розвитку власної експертизи й готовності очолювати складні напрями та проєкти.

Тому HR-стратегія має працювати на перспективу. Для нас це означає розвивати людей всередині компанії, формувати кадровий резерв, працювати з молодими спеціалістами та заздалегідь думати про компетенції, які будуть потрібні Energy Safety Group у майбутньому. Для компанії, яка продовжує масштабуватися та виходити на новий рівень складності проєктів, здатність вирощувати й утримувати професійну команду є однією з ключових передумов подальшого розвитку.

– Що, на вашу думку, сьогодні найбільше мотивує людей залишатися в енергетичній галузі, попри високий рівень відповідальності, ризиків і стресу?

– Для багатьох людей у нашій галузі дуже сильним фактором є зміст роботи. Енергетика дає рідкісне відчуття прямого зв’язку між професійним результатом і тим, як функціонує країна.

Але одного відчуття місії недостатньо для довгострокової мотивації. Люди хочуть професійно розвиватися, отримувати конкурентну винагороду, працювати з сучасними технологіями й мати можливість будувати кар’єру.

Для українських фахівців сьогодні дуже важливо також бачити, що вони можуть залишатися частиною української професійної спільноти і водночас працювати на міжнародному рівні. Коли інженер з України бере участь у європейських проєктах і працює поруч із фахівцями провідних міжнародних компаній, це створює зовсім іншу перспективу розвитку.

– Яку пораду ви дали б молодим жінкам, які хочуть будувати кар’єру в енергетиці, але сумніваються, чи зможуть реалізувати себе у високотехнологічній галузі?

– Я б радила спочатку дивитися на професію, а не на стереотипи навколо неї. Якщо вам цікаві технології, інженерія, енергетика чи складні системи – варто пробувати.

Не потрібно чекати моменту, коли ви будете відчувати себе повністю готовою. У високотехнологічних галузях навчання фактично ніколи не закінчується, і навіть дуже досвідчені фахівці постійно освоюють нові інструменти, стандарти та підходи.

Також важливо шукати сильне професійне середовище, людей, у яких можна вчитися, і не боятися складних задач. Кар’єру значною мірою формують проєкти, за які ви погоджуєтеся брати відповідальність.

– Якщо говорити про енергетику майбутнього, то якою ви бачите роль жінок у її розвитку через п’ять-десять років? Що має змінитися вже сьогодні, щоб цей потенціал повністю розкрився?

– Через п’ять-десять років, думаю, ми значно рідше будемо окремо говорити про «жінок в енергетиці», тому що їхня присутність у технічних, управлінських і наукових командах стане більш звичною.

Але для цього потрібно працювати вже зараз. Показувати дівчатам реальні кар’єрні можливості в STEM, створювати сильні програми стажування, розвивати менторство, робити кар’єрні траєкторії в компаніях прозорішими.

Для бізнесу важливо також дивитися ширше на саме поняття різноманітності команд. У складних технологічних галузях якість рішень значною мірою залежить від здатності дивитися на проблему з різних позицій. Тому залучення більшої кількості жінок до інженерних і керівних ролей я розглядаю передусім як питання доступу галузі до більшого пулу сильних професіоналів.

Стійкість енергетики значною мірою формується людьми, які працюють у галузі: їхньою експертизою, відповідальністю, здатністю працювати в умовах невизначеності та розвиватися разом із технологіями. Тому одним із ключових завдань для української енергетики на найближчі роки буде збереження професійного потенціалу галузі, розвиток сильних команд і створення можливостей для нового покоління фахівців. Від того, наскільки успішно ми зможемо поєднати досвід тих, хто вже працює в енергетиці, з новими компетенціями та новими людьми, багато в чому залежатиме спроможність галузі розвиватися далі.

The post Оксана Пазенко, Energy Safety Group: про енергетику без професійних стереотипів, розвиток компетенцій та підготовку нового покоління фахівців first appeared on Energy Club.

Energy Club звернувся до Національного банку щодо сприяння розвитку біржових інструментів хеджування цінових ризиків на ринку електричної енергії. Зокрема, йшлося про налагодження взаємодії між Українською енергетичною біржею та Розрахунковим центром для організації клірингу розрахункових ф’ючерсних контрактів на індекс ринку «на добу наперед».

Такий інструмент не передбачає фізичної поставки електроенергії та може використовуватися для хеджування ризиків зміни її ціни. Його практичне впровадження потребує опрацювання умов торгівлі, забезпечення ліквідності та надійної системи виконання фінансових зобов’язань.

У листі від 22 вересня 2026 року, підписаному заступником Голови НБУ Юрієм Гелетієм, Національний банк зазначив, що підтримує поступову розбудову ринку деривативних контрактів в Україні. Водночас передумовою його функціонування має бути ґрунтовний аналіз ризиків та ролі центрального контрагента.

НБУ нагадав, що зобов’язання за деривативними контрактами, укладеними на регульованому ринку, мають підлягати клірингу через центрального контрагента. За інформацією, наведеною у відповіді, єдиною установою в Україні з відповідною ліцензією є Розрахунковий центр, мажоритарним акціонером якого виступає Національний банк.

Для оцінки запропонованої моделі НБУ вважає необхідним опрацювати, зокрема:

• готовність учасників ринку брати на себе додаткові фінансові зобов’язання, пов’язані з централізованим клірингом;
• забезпечення достатньої ліквідності для функціонування ринку деривативів;
• готовність Української енергетичної біржі виконувати роль оператора регульованого ринку;
• дисципліну розрахунків, можливий розмір обов’язкових внесків для їх гарантування та самоокупність моделі;
• механізми ціноутворення і можливість щоденної переоцінки зобов’язань за поточними ринковими цінами.

Окремо НБУ наголосив, що за теперішніх принципів функціонування Розрахунковий центр не братиме на себе додаткових ризиків, пов’язаних із гарантіями та розрахунками за цими деривативними інструментами. Тому запропонована модель потребує всебічного дослідження з урахуванням позицій виробників, постачальників, трейдерів, маркет-мейкерів, операторів ринку, НКРЕКП та Міністерства енергетики України.

Саме для обговорення засад побудови системи управління ризиками НБУ запропонував провести спільну робочу онлайн-зустріч. Конкретні параметри інструменту та умови його запуску залишаються предметом подальшого опрацювання.

Нагадаємо, 26 серпня 2026 року Energy Club провів онлайн-зустріч «Розрахунковий ф’ючерс на індекс РДН: можливості, умови запуску та ризики для ринку». Модератором виступив віцепрезидент Energy Club, колишній заступник міністра енергетики України Максим Немчинов, спікером – проєктний менеджер Української енергетичної біржі Антон Шевченко, який займається дослідженням і розробленням цього інструменту. Зустріч була присвячена концепції ф’ючерсу, правовим передумовам його впровадження та практичним питанням ліквідності, забезпечення, клірингу й управління ризиками.

The post НБУ відповів на звернення Energy Club щодо ф’ючерсів на індекс РДН та запропонував робочу зустріч first appeared on Energy Club.

На початку виступу Віталій Хрипун зазначив, що українські інсталятори та інтегратори енергетичного обладнання поступово стали однодумцями, які спільно розвивають ринок систем накопичення енергії.

ТОВ «Солар Стальконструкція» має досвід роботи з різними типами УЗЕ – від невеликих шафових рішень для підприємств до контейнерних систем промислового масштабу, призначених для цінового арбітражу та участі на ринку допоміжних послуг. Особливістю компанії є те, що вона працює не лише як інсталятор, а й самостійно інвестує у відповідні проєкти. Це дозволяє оцінювати обладнання та бізнес-моделі одночасно з позиції постачальника рішення і його майбутнього власника. «Ми маємо цікавий досвід синергії: пропонуємо продукти кінцевим замовникам і водночас самі є кінцевим замовником для себе. Відповідно, ми досить високо підняли планку щодо інтеграції подібних проєктів», – пояснив Віталій Хрипун.

Значну частину досвіду компанії у 2025–2026 роках становили проєкти, орієнтовані на роботу на ринку «на добу наперед». Йдеться, зокрема, про об’єкти сонячної генерації, які доповнюються системами накопичення для адаптації до чинної цінової моделі ринку та підвищення загальної ефективності інвестицій. За словами Віталія Хрипуна, сукупна ємність таких проєктів становить близько 190 МВт·год, а орієнтовний строк окупності окремих рішень за сприятливих умов може становити близько чотирьох років. «Для того щоб забезпечити максимальну ефективність, ми адаптуємо наші проєкти сонячної генерації шляхом встановлення систем накопичення енергії», – зазначив спікер.

Компанія також брала участь в аукціонах на ринку допоміжних послуг та перемогла в одному з них. Реалізація такого проєкту дала можливість на практиці поєднати дві моделі використання накопичувача. Протягом визначеної частини доби система працює для надання резервів відновлення частоти, а після завершення цього періоду може використовуватися для продажу електроенергії через трейдера за моделлю цінового арбітражу. «Ми змогли поєднати два ринки роботи. Спочатку система працює на ринку допоміжних послуг, а далі через трейдера здійснюється продаж електричної енергії за моделлю арбітражу. Це потенційно покращує окупність такого проєкту», – розповів Віталій Хрипун.

Перевагою цієї моделі він назвав наявність п’ятирічного договору з НЕК «Укренерго», який створює прогнозовану основу для фінансового планування. Водночас подібні аукціони проводяться нечасто, тому така модель не може бути доступною для всіх інвесторів.

Найпривабливішим для українського бізнесу варіантом Віталій Хрипун назвав встановлення системи накопичення за лічильником підприємства. Такий накопичувач може заряджатися у години низьких цін, віддавати енергію у внутрішню мережу підприємства в дорожчі періоди та забезпечувати роботу об’єкта в режимі енергетичного острова. «На нашу думку, ця модель сьогодні є найпривабливішою на українському ринку. Вона охоче кредитується банками, має кращі показники окупності та менше залежить від рішень регулятора, тому що підприємство саме є гарантованим споживачем цієї електроенергії», – наголосив він.

Особливо важливою така модель є для об’єктів критичної інфраструктури, зокрема міських водоканалів та підприємств, технологічні процеси яких не можуть припинятися навіть під час тривалих відключень.

За словами Віталія Хрипуна, поєднання сонячної електростанції із системою накопичення дозволяє забезпечити автоматичний перехід об’єкта до роботи в режимі острова менш ніж за 20 мілісекунд. «Для критичної інфраструктури дуже важливо залишатися в роботі навіть під час тривалих відключень. Ми змогли досягти переходу в режим острова менш ніж за 20 мілісекунд», – повідомив спікер.

Однак технічна можливість такого швидкого переходу залежить не лише від характеристик батареї. Необхідно правильно підібрати інверторне обладнання, систему управління та інші компоненти, врахувавши реальну поведінку навантаження підприємства. Перед початком проєктування компанія детально вивчає профіль споживання, пікові навантаження, пускові струми обладнання та конфігурацію внутрішніх мереж об’єкта. «Без глибокого розуміння характеру навантажень, пускових струмів та режимів роботи підприємства ми не зможемо якісно підібрати обладнання. Саме тому на етапі аудиту ми зупиняємося максимально детально і лише після цього переходимо до вибору необхідного рішення», – пояснив Віталій Хрипун.

Важливе значення мають також якість обладнання, надійність бренду, швидкість реагування сервісної служби у разі несправностей та фактичне виконання гарантійних зобов’язань.

Одним із головних прихованих ризиків під час реалізації BESS-проєктів спікер назвав ігнорування вихідних даних. Рішення про встановлення накопичувача не повинно прийматися без підготовки техніко-економічного обґрунтування або поглибленого аналізу навантаження. «Розробка ТЕО, поглиблений аналіз навантажень і збір вихідних даних є ключовими завданнями кожного проєкту. Через цей етап мають проходити і комунальні підприємства, і об’єкти критичної інфраструктури, перш ніж ухвалювати рішення про реалізацію», – наголосив він.

Такий аналіз може виявити необхідність реконструкції внутрішніх мереж підприємства. В окремих випадках обсяг додаткових робіт може бути настільки значним, що проєкт потребуватиме залучення фінансування за міжнародними програмами.

Віталій Хрипун підкреслив, що УЗЕ необхідно розглядати не лише як інструмент заробітку на різниці цін. Для підприємства система накопичення може стати інструментом збереження конкурентних позицій, скорочення витрат на енергію та забезпечення безперервності роботи. Встановлення УЗЕ у поєднанні з власною сонячною генерацією дозволяє використовувати електроенергію з нижчою собівартістю, зменшувати залежність від пального та залишатися готовим до тривалих відключень. «Окрім арбітражу, підприємство може забезпечити себе електроенергією нижчої вартості завдяки власній сонячній генерації. Встановлена система накопичення допомагає зберігати конкурентоспроможність, не втрачати позиції на ринку та бути готовим до тривалих відключень», – зазначив представник «Солар Стальконструкція».

Водночас компанія обережніше оцінює перспективи автономних промислових накопичувачів, які не мають власного джерела генерації та розраховують виключно на роботу на балансуючому ринку, ринку допоміжних послуг або ціновому арбітражі.

Для себе як інвестора «Солар Стальконструкція» передусім розглядає поєднання сонячної генерації із системою накопичення. Сонячна електростанція у такій моделі є джерелом дешевшої електроенергії для заряджання батареї, а УЗЕ дозволяє продавати або використовувати цю енергію у найбільш вигідні години. За оцінкою компанії, строк окупності таких проєктів може становити від чотирьох до шести років залежно від їхньої складності та обраних режимів роботи. «Бізнес пішов у такі проєкти, щоб забезпечити власне виживання і можливість працювати в довгостроковій перспективі. Водночас це також перший крок до створення децентралізованої енергосистеми, де бізнес підставляє плече державі», – підсумував Віталій Хрипун.

The post Віталій Хрипун: «Найпривабливіша модель сьогодні – УЗЕ за лічильником із власним споживанням та режимом острова» first appeared on Energy Club.

На початку виступу Сергій Гармашев зазначив, що реалізація великих енергетичних проєктів часто потребує об’єднання компаній із різними компетенціями. Саме за таким принципом близько двох років тому була сформована Energo Group, яка поєднала досвід чотирьох компаній у будівництві промислових та енергетичних об’єктів, проєктуванні, девелопменті відновлюваної генерації та постачанні обладнання. «Для здійснення і втілення великих проєктів час від часу потрібно створювати об’єднання, щоб закрити слабкі зони сильними сторонами партнерів», — пояснив Сергій Гармашев.

Компанії групи мають досвід роботи як в Україні, так і в країнах Європейського Союзу. Energo Group також представляє декілька китайських і європейських виробників обладнання. За словами Сергія Гармашева, на момент проведення форуму компанія мала законтрактовані поставки в Україну систем накопичення енергії загальною ємністю близько 260 МВт·год. Паралельно група працює над енергетичними проєктами на європейському ринку.

Серед головних проблем, які впливають на рішення інвесторів, він назвав регуляторну непередбачуваність, складні процедури приєднання та відсутність зрозумілих довгострокових орієнтирів для бізнесу. «Не потрібні ідеальні умови для життя, роботи чи повернення капітальних інвестицій. Бізнесу потрібні довгострокові й зрозумілі правила», – наголосив керівник Energo Group.

На його думку, останні рішення щодо приєднання та часові обмеження для реалізації проєктів можуть уповільнити розвиток систем накопичення як окремих ринкових об’єктів. Серед таких факторів він згадав короткі строки для завершення вже розпочатих проєктів та обмеження, прив’язані до 1 травня 2028 року. Це підвищує ризики для інвесторів, які планують отримувати дохід виключно від роботи накопичувача на одному сегменті ринку. Більш перспективними Сергій Гармашев вважає проєкти, здатні одночасно працювати за декількома моделями. «Інвестиції в системи збереження мають у своїх бізнес-моделях покривати не один чи два, а навіть три сегменти, на яких можна буде або заробляти, або економити», — зазначив він.

Як приклад такого підходу Сергій Гармашев представив підготовлений до реалізації проєкт, який поєднує систему накопичення енергії потужністю 5 МВт та ємністю 20 МВт·год із когенераційною установкою на базі газопоршневих машин. Поруч із майданчиком розташована міська котельня, яка може споживати тепло, вироблене когенераційною установкою. Сам об’єкт знаходиться у промисловій зоні, що створює можливості для підключення великих споживачів. «Це відносно невеликий за потужністю, але достатньо мультиплікаційний об’єкт. На одній локації поєднуються система накопичення, когенерація на базі газопоршневих машин і міська котельня з можливістю відбору тепла», – розповів спікер.

Юридично окремі частини такого проєкту можуть не бути пов’язані між собою. Водночас розташування на одному майданчику дозволяє технічно поєднати генерацію, накопичення, споживання та використання теплової енергії. На території також є будівлі, які можуть бути залучені до подальшого розвитку проєкту. Розташування у промисловій зоні створює можливість прямого приєднання великих споживачів і розширення кількості джерел доходу.

Одним із потенційних напрямів Сергій Гармашев назвав створення дата-центру. Розвиток штучного інтелекту та систем обробки великих обсягів даних збільшує попит на об’єкти, які потребують значних обсягів стабільного енергопостачання. «Штучний інтелект та інші великі системи обробки даних потребують розвитку дата-центрів. Увесь світ зараз інвестує в цей напрям, а мультигібридний підхід до проєктування енергетичних об’єктів дозволяє додати до проєкту ще один сегмент», – зазначив керівник Energo Group.

Таким чином, одна локація потенційно може поєднувати накопичення електроенергії, когенерацію, постачання тепла, роботу з промисловими споживачами та забезпечення дата-центру. Кожен із цих напрямів формує окремий потік доходів або економії та зменшує залежність проєкту від ситуації в одному сегменті ринку.

Під час подальшої дискусії Сергій Гармашев представив ще один проєкт, який демонструє можливий вигляд таких енергетичних комплексів у перспективі найближчих трьох-п’яти років. Проєкт передбачає систему накопичення потужністю 30 МВт і ємністю до 120 МВт·год. Він має приєднання до мережі НЕК «Укренерго», що дозволяє реалізовувати модель без участі оператора системи розподілу. Для реалізації першої черги передбачена земельна ділянка площею близько 2,8 га. Водночас існує можливість подальшого розширення території до 20–30 га, встановлення сонячної генерації та створення індустріального парку.

«Ми бачимо майбутнє енергосистеми саме в мультиплікативних моделях. Система накопичення є основою, але проєкт має заздалегідь передбачати можливості для подальшого розвитку», – пояснив Сергій Гармашев.

Індустріальний парк у такій моделі може стати великим споживачем електроенергії, виробленої або накопиченої безпосередньо на території енергетичного комплексу. Крім того, для індустріальних парків передбачені окремі законодавчі стимули, що може підвищити економічну привабливість проєкту.

На майданчику також існує можливість газового приєднання. Це дозволяє у майбутньому додати газопоршневу генерацію та ще більше розширити конфігурацію енергетичного хабу. «Є енергетичне приєднання, можливість будівництва сонячної станції, газове приєднання та земельні ділянки для розвитку індустріального парку. По суті, мультиплікатор можливостей у цьому проєкті є достатньо широким», – зазначив спікер.

Окремою проблемою для реалізації масштабних проєктів залишається залучення капіталу в умовах війни. За словами Сергія Гармашева, великі інвестиції надходять в Україну з великими труднощами, а наявність механізму покриття воєнних ризиків суттєво впливає на можливість переходу від планування до будівництва. Саме тому проєкти мають бути не лише технічно продуманими, а й здатними адаптуватися до різних сценаріїв розвитку енергетичного ринку.

«Потрібно вже зараз дивитися на один-два кроки вперед, щоб у майбутньому до проєктів можна було додавати нові можливості, які формуватимуть додатковий грошовий потік», – підсумував Сергій Гармашев.

The post Сергій Гармашев: «Майбутнє BESS – за гібридними проєктами з кількома джерелами доходу» first appeared on Energy Club.

Пропозиції підготовлено за результатами форуму «Енергія Свободи: Стійкість та нові можливості ринку систем накопичення енергії в Україні», який Energy Club провів 17 вересня 2026 року.

Учасники заходу – представники енергетичного бізнесу, девелопери, інвестори та експерти – наголосили на важливості BESS для балансування та стійкості Об’єднаної енергетичної системи України. Розвиток накопичувачів також створює додаткові можливості для інтеграції розподіленої генерації.

Водночас для масштабування ринку та залучення інвестицій необхідні актуальні дані про потреби енергосистеми, доступні механізми страхування воєнних ризиків, передбачувані розрахунки на ринку та обґрунтовані умови приєднання до мереж.

У зверненні Energy Club запропонував Уряду розглянути заходи за п’ятьма напрямами.

Актуальні дані та координація розвитку BESS.

Клуб пропонує доручити Міненерго спільно з НЕК «Укренерго» розробити механізм надання інвесторам інформації про потребу енергосистеми в додаткових потужностях накопичення, перспективи генерації та споживання, стан і розвиток електричних мереж, а також реалізовані й заплановані проєкти BESS.

Надання даних має враховувати вимоги захисту інформації в умовах воєнного стану. За необхідності пропонується використовувати захищене середовище обміну даними на умовах конфіденційності.

Учасники форуму звернули увагу, що в низці випадків інвестиційне та проєктне планування досі спирається на дані про стан енергосистеми за 2021 рік. У зверненні запропоновано забезпечити використання актуальних вихідних даних, максимально наближених до періоду реалізації проєктів.

Розширення механізмів страхування воєнних ризиків.

Energy Club пропонує опрацювати можливість розширення наявних та/або створення нових механізмів страхування для будівництва й введення в експлуатацію BESS та розподіленої генерації.

До цієї роботи пропонується залучити Міненерго, Мінфін, державні й приватні банки та міжнародні фінансові організації. Серед можливих інструментів – механізми експортно-кредитного агентства, цільові фінансові ліміти та інші доступні форми підтримки.

Забезпечення ліквідності балансуючого ринку.

У зверненні порушено проблему накопичення заборгованості та затримок оплати послуг з балансування, які негативно впливають на фінансові моделі проєктів BESS.

Клуб пропонує доручити Міненерго спільно з НЕК «Укренерго», із залученням НКРЕКП, опрацювати заходи для недопущення подальшого накопичення боргів і забезпечення належної ліквідності ринку. Це має стати однією з передумов залучення банківського фінансування для нових проєктів.

Удосконалення підходів до плати за приєднання.

Energy Club пропонує рекомендувати НКРЕКП розглянути можливість перегляду підходів до визначення плати за приєднання накопичувачів з урахуванням специфіки їхнього режиму роботи та фактичного впливу на мережу.

Окремо запропоновано розглянути призупинення застосування плати за повний діапазон потужності BESS на період воєнного стану та щонайменше шість місяців після його припинення. Мета пропозиції — запобігти необґрунтованому збільшенню капітальних витрат і погіршенню фінансової життєздатності проєктів.

Розвиток українських технологій та виробництва обладнання.

У листі наголошено на необхідності створення сприятливих умов для розвитку власних технологій зберігання енергії, виробництва обладнання та його застосування в електротранспорті, житлово-комунальному господарстві, медичних закладах, промисловості й на інших об’єктах критичної інфраструктури.

Такий підхід має сприяти розвитку українського технологічного та виробничого потенціалу, створенню доданої вартості й нових інвестиційних можливостей.

Energy Club висловив готовність долучитися до подальшого опрацювання зазначених питань та надати експертну підтримку у формуванні практичних механізмів розвитку ринку систем накопичення енергії в Україні.

The post Energy Club звернувся до Кабміну з пропозиціями щодо розвитку систем накопичення енергії first appeared on Energy Club.

На початку виступу Ольга Романюк зазначила, що поділяє занепокоєння інших учасників дискусії щодо регуляторних проблем, складності приєднання та потреб муніципального сектору. Водночас основну увагу вона запропонувала зосередити на українських виробничих підприємствах, які протягом останніх років були змушені докорінно змінити ставлення до енергозабезпечення. «Український виробник за два роки пройшов неймовірну трансформацію, якої не проходила жодна інша країна. Підприємства зіткнулися з безліччю проблем, а виробничий сектор України, особливо той, який працює на міжнародному ринку, сьогодні має дуже багато питань», – зазначила Ольга Романюк.

За її словами, ще два роки тому багато підприємств розглядали резервне енергетичне обладнання передусім як екстрений засіб реагування на відключення. Головним завданням було не допустити зупинки виробництва, пошкодження обладнання або псування продукції. «Раніше це сприймалося просто як вогнегасник: щоб не зупинилося виробництво і не зіпсувався товар. Сьогодні український виробник підходить до систем енергозабезпечення та енергетичної незалежності зовсім інакше», – наголосила спікерка.

Такий перехід означає, що рішення вже не повинні формуватися виключно як швидка відповідь на аварійну ситуацію. Підприємствам необхідно аналізувати власний профіль споживання, технологічні процеси, доступну потужність, можливості локальної генерації та режими роботи системи накопичення.

Саме тому роботу над кожним новим проєктом CPG Energy розпочинає з детального вивчення фактичного споживання об’єкта. «Перш ніж взагалі будувати систему, ми проводимо повний аудит енергоспоживання комерційного споживача», – розповіла Ольга Романюк.

За її словами, ґрунтовний аналіз дозволяє не лише правильно визначити необхідну потужність і ємність системи накопичення, а й зменшити потребу в додатковій дозволеній потужності та дорогому приєднанні до мережі. Це особливо важливо для складніших проєктів, які передбачають створення локальних енергетичних островів. «Це не вирішує всіх проблем, але дозволяє працювати, зокрема, з питаннями приєднання та дозволеної потужності, потребу в якій у певних випадках можна зменшувати завдяки створенню енергетичних островів», – пояснила вона.

Ольга Романюк прогнозує подальший розвиток українського ринку систем накопичення енергії протягом наступних кількох років. Особливо значний потенціал вона бачить у виробничому секторі, де вартість зупинки технологічних процесів може бути значно вищою за витрати на створення власної системи резервування та управління енергоспоживанням.

Водночас одним із головних факторів, які стримують реалізацію нових проєктів, залишається страхування воєнних ризиків. «В Україні інвестувати в системи BESS без страхування сьогодні дуже ризиковано. Це одне з важливих питань, яке необхідно вирішувати», – сказала комерційна директорка CPG Energy.

До переліку невизначеностей вона також віднесла проблеми взаємодії з НЕК «Укренерго» та регулювання енергетичного ринку. Зміни правил або технічних вимог можуть суттєво впливати на фінансові результати проєкту, тому їх необхідно враховувати разом із технічними характеристиками обладнання.

Під час подальшої дискусії Ольга Романюк детальніше зупинилася на питанні окупності систем накопичення та можливості застосовувати однакові фінансові моделі до різних підприємств. За її словами, досвід участі у розрахунках, захисті та реалізації великої кількості проєктів показує, що кожен об’єкт має унікальні умови. «Я брала участь у розрахунках дуже великої кількості проєктів, у їх захисті та процесі реалізації. Можу сказати одне: я не бачила жодної моделі, яка могла б повністю повторитися. Кожна з них унікальна», – підкреслила вона.

Саме тому, за словами спікерки, неможливо заздалегідь назвати єдиний строк окупності BESS-проєкту або спрогнозувати деградацію батареї без аналізу конкретного об’єкта. На фінансовий результат впливають профіль споживання підприємства, режими заряджання і розряджання, кількість циклів, доступна потужність, технічні параметри батареї та можливість поєднувати кілька напрямів використання системи.

«Дуже часто можна почути запитання: скажіть, будь ласка, за три, п’ять чи десять років це окупиться і як буде деградувати батарея? Але визначити, за скільки окупиться саме ваш проєкт, можна лише після дуже глибокого аналізу та вивчення конкретного об’єкта», – пояснила Ольга Романюк.

Система накопичення може використовуватися для власного споживання, резервування підприємства, оптимізації витрат або роботи на різних сегментах ринку. Найбільш стійкою може бути модель, яка поєднує декілька таких напрямів, однак конкретна конфігурація має визначатися індивідуально. «Необхідно розуміти, скільки напрямів буде задіяно, на яких ринках працюватиме система, як вона використовуватиметься для власного споживання та покриття потреб підприємства і як усі ці моделі можна комбінувати», – зазначила спікерка.

У практиці Ольги Романюк були й моделі, в яких одне підприємство домовлялося з іншим бізнесом, розташованим поруч, і за участі трейдера надавало йому певні енергетичні послуги. Це ще раз підтверджує, що конфігурація проєкту залежить не лише від технічних параметрів обладнання, а й від розташування об’єкта, структури споживання та потенційних партнерів.

Водночас учасники ринку не можуть точно спрогнозувати майбутні рішення регулятора або сценарій розвитку енергетичного ринку. Тому будь-яка модель має враховувати можливість зміни правил і не повинна будуватися лише на одному джерелі доходу. «Ніхто з нас не бачить майбутнього і не може точно сказати, який сценарій буде реалізовано вже через рік», – зауважила Ольга Романюк.

Попри регуляторні й воєнні ризики, вона переконана, що роль систем накопичення в українській енергетиці зростатиме. Через пошкодження та втрату значної частини централізованих генеруючих потужностей бізнес потребує локальних і керованих джерел енергозабезпечення.

«З урахуванням того, що Україна втрачає великі потужності централізованої генерації, до якої ми звикли, за системами накопичення – майбутнє. Їх потрібно вивчати, не потрібно боятися реалізовувати такі проєкти, але цей ринок необхідно зробити більш привабливим для інвестування», – наголосила вона.

Одним із ключових інструментів підвищення інвестиційної привабливості має стати доступне страхування воєнних ризиків. Наразі лише обмежена кількість страхових компаній готова працювати з енергетичними проєктами в українських умовах, а вартість такого покриття залишається високою.

«Мало страхових компаній готові працювати в нинішніх реаліях України, але страхування є надзвичайно важливим. Цю тему потрібно розвивати, порушувати на рівні держави та обговорювати з регулятором», – підсумувала Ольга Романюк.

The post Ольга Романюк: «Універсальної моделі BESS-проєкту не існує – кожен об’єкт потребує глибокого аналізу» first appeared on Energy Club.

На початку виступу Віталій Шевченко подякував Energy Club за створення майданчика, який об’єднує приватний капітал, державу, регулятора та територіальні громади для обговорення практичних рішень у сфері енергетичної стійкості.

Основну увагу він зосередив на потенціалі енергосервісу в муніципальній інфраструктурі та можливості перетворити потребу громад в енергетичній модернізації на зрозумілу інвестиційну модель для приватного бізнесу.

«Енергосервіс – це, по суті, механізм, за якого за рахунок приватних інвестицій модернізується об’єкт критичної інфраструктури. Це може бути водоканал, лікарня або інший заклад, який споживає певний обсяг електроенергії. За рахунок гарантованої економії інвестору повертаються вкладені кошти. Тобто громада не здійснює власних капіталовкладень і водночас отримує гарантовану економію», – пояснив Віталій Шевченко.

За наведеними ним даними, в Україні вже укладено близько 800 енергосервісних договорів, а загальний обсяг залучених у межах цього механізму інвестицій становить приблизно 5 млрд грн.

Віталій Шевченко зазначив, що перші етапи розвитку систем накопичення енергії в Україні вже сформували практичний інтерес до їх застосування на рівні громад. Питання муніципальних енергетичних планів, локальної генерації та створення енергетичних островів для комунальної інфраструктури стає дедалі актуальнішим.

Однією з переваг роботи з муніципальними об’єктами він назвав те, що витрати на енергоносії належать до захищених статей бюджетних видатків. Це створює передумови для прогнозованого грошового потоку, з якого можуть повертатися приватні інвестиції. «Інвестор купує не просто якусь коробку, умовно – систему накопичення енергії, і встановлює її на комунальному підприємстві. Фактично інвестор отримує гарантований грошовий потік протягом дії енергосервісного договору», – наголосив він.

За словами Віталія Шевченка, потенціал цього ринку є значним. В Україні працюють понад 100 водоканалів, близько 600 лікарень, приблизно 5 тисяч об’єктів критичної інфраструктури, великі енергетичні підприємства та численні комунальні підприємства територіальних громад, значна частина яких потребує модернізації. «Навіть якщо потенційно лише 10-20% цих об’єктів будуть інвестиційно придатними для модернізації, ми можемо зрозуміти масштаб можливостей для приватних інвестицій», – зазначив спікер.

Йдеться не лише про встановлення окремого обладнання. Для громад такі проєкти можуть означати підвищення енергетичної безпеки, скорочення витрат на енергію та забезпечення стабільної роботи об’єктів, від яких залежить надання базових послуг населенню. «Це мільярди гривень інвестицій, які можуть допомогти громадам стати більш енергонезалежними. Це не лише про економіку – це також про енергетичну безпеку», – підкреслив Віталій Шевченко.

Під час виступу він навів приклади енергосервісних проєктів із використанням сонячних електростанцій, які забезпечують економію та підвищують стійкість об’єктів. За його словами, орієнтовний обсяг капітальних витрат на будівництво сонячної електростанції потужністю 1 МВт може становити близько 30 млн грн. Законодавство дозволяє укладати енергосервісні договори строком до 15 років, а розрахунковий строк окупності окремих проєктів із сонячною генерацією за нинішніх умов може становити приблизно 4,6 року.

Водночас застосування енергосервісної моделі до систем накопичення енергії потребує детальнішого аналізу. Під час дискусії модератор панелі, віцепрезидент Energy Club Валерій Безус, звернув увагу на можливий конфлікт між прагненням інвестора максимально інтенсивно використовувати батарею для отримання доходу та необхідністю контролювати її деградацію, щоб після завершення договору замовник отримав працездатний актив.

Віталій Шевченко визнав, що питання деградації обладнання є одним із ключових ризиків для довгострокових енергосервісних договорів. Якщо для сонячних панелей можна використовувати прогнозований показник деградації на рівні близько 1% на рік, то український ринок поки не має достатнього практичного досвіду, який дозволяв би надійно оцінити стан конкретної системи накопичення після 10-15 років експлуатації. «Якщо підписувати енергосервісний договір із комунальним підприємством, постає питання додаткових капіталовкладень, оскільки ми не знаємо, протягом якого розрахункового періоду працюватиме це обладнання. Воно має забезпечити гарантовану економію замовнику і водночас повернути капіталовкладення інвестору. Але досвіду, який дозволяв би точно спрогнозувати, яким буде це обладнання через 10-15 років, сьогодні ще немає», – пояснив він. Це означає, що під час структурування такого проєкту необхідно особливо уважно підходити до вибору обладнання, гарантій виробника, режимів експлуатації батареї, прогнозованої кількості циклів, витрат на технічне обслуговування та можливої заміни окремих компонентів.

Для замовника перевага енергосервісної моделі полягає в можливості отримати модернізований енергетичний об’єкт без початкових бюджетних капіталовкладень. Частина досягнутої економії використовується для повернення коштів інвестору, а комунальне підприємство отримує зниження енергетичних витрат і підвищення надійності енергопостачання.

Серед інших результатів таких проєктів Віталій Шевченко назвав поліпшення якості послуг для населення, створення робочих місць та скорочення викидів.

Окрему увагу він приділив необхідності якісної підготовки проєктів. Вихідною точкою має бути базовий рівень споживання об’єкта, після чого необхідно детально проаналізувати його погодинний графік навантаження та зіставити його з потенційним виробництвом сонячної електростанції або режимами роботи системи накопичення енергії. «Є базовий варіант споживання об’єкта. Далі більш детально розраховується сам графік споживання і накладається на потужність, яку генерує сонячна станція або може забезпечити система накопичення енергії», – розповів спікер.

Серед головних перешкод для масштабування енергосервісних проєктів він назвав брак якісно підготовлених об’єктів, відсутність політичної волі в окремих замовників, нечіткі правила гри, складність процедур та непослідовність регуляторної політики.

Саме ці проблеми, за його словами, не дозволяють швидко перейти від реалізації окремих проєктів до системної модернізації муніципальної інфраструктури. «Ми розуміємо потенціал і можливості цього ринку. Але необхідно, щоб такі об’єкти реалізовувалися не як поодинокі проєкти, а щоб в Україні з’являлися сотні й тисячі успішних кейсів», – підсумував Віталій Шевченко.

The post Віталій Шевченко: «Енергосервіс може залучити приватні інвестиції в енергетичну стійкість громад» first appeared on Energy Club.

Словацька компанія провадить діяльність з трейдингу енергетичних ресурсів на європейських ринках, охоплюючи як фізичну поставку товару, так і фінансові інструменти. Команда має понад 10 років досвіду в енергетичній галузі та понад 20 років досвіду управління міжнародним бізнесом.

The post Industria Negotiatione Domus приєдналася до Energy Club first appeared on Energy Club.

Про це генеральний директор компанії «ІКНЕТ» Юрій Подоляк заявив під час форуму Energy Club «Енергія Свободи: Стійкість та нові можливості ринку систем накопичення енергії в Україні», який відбувся 17 вересня у Києві.

Спікер представив практичний погляд на розвиток ринку та розділив проєкти з установками зберігання енергії на чотири основні категорії: УЗЕ як окремий інвестиційний проєкт, як частина генеруючого об’єкта, як резерв для промислового або комерційного споживача та як складова енергоострова. За його словами, кожен із цих напрямів має власну економіку, технічні вимоги, регуляторні бар’єри та перспективи розвитку.

Юрій Подоляк нагадав, що ще у 2021 році компанія брала участь у першому проєкті зі встановлення накопичувача, який реалізовував ДТЕК. На той момент установки зберігання енергії ще не мали сформованого правового та ринкового статусу, тому проєкт оформлювався як реконструкція станції.

У 2023 році команда «ІКНЕТ» розпочала роботу над першою промисловою комерційною системою – ще до проведення спеціалізованих аукціонів. Значну частину технічних і регуляторних процедур тоді доводилося проходити разом із НЕК «Укренерго» вперше.

«У 2021 році назви УЗЕ фактично ще не було – проєкт оформлювався як реконструкція станції. У 2023 році ми почали працювати над першою промисловою комерційною системою, коли ще не було аукціонів, і багато процедур разом з “Укренерго” проходили вперше», – розповів Юрій Подоляк.

Сьогодні ситуація принципово змінилася: інтерес інвесторів різко зріс, однак це одночасно може свідчити про наближення ринку до піку поточної хвилі. «Зараз ми вже перебуваємо на певному піку. Практика показує, що багато інвесторів починають заходити саме тоді, коли ринок уже наближається до закриття», – зауважив він.

Однією з позитивних змін Юрій Подоляк назвав можливість об’єднувати установки зберігання енергії з генеруючими об’єктами. Раніше виникали юридичні ситуації, коли до чинної генерації не можна було додати УЗЕ або, навпаки, до накопичувача – генеруючу установку. Після змін, які набули чинності 1 вересня, ці обмеження були частково усунені.

Водночас спікер звернув увагу на відсутність цілісного довгострокового бачення розвитку галузі з боку державних інституцій. За його оцінкою, більшість рішень ухвалюються як реакція на проблеми, що вже виникли. Разом із тим він відзначив готовність органів влади та регулятора отримувати зворотний зв’язок від ринку. «Часто немає загального бачення, а процес розвивається стихійно. Але, з іншого боку, Верховна Рада, НКРЕКП і міністерства бачать зворотний зв’язок, спілкуються з ринком і, коли помічають проблему, намагаються її вирішити. Я б оцінив те, що відбувається, на чотири з мінусом», – зазначив Юрій Подоляк.

За його словами, саме швидкість реагування та здатність українського ринку адаптуватися іноді стають перевагою порівняно з більш повільними й формалізованими європейськими процедурами.

Однією з найбільших загроз для ринку Юрій Подоляк назвав умови приєднання установок зберігання енергії. За його словами, розглядалася модель, за якою плата могла нараховуватися окремо за потужність заряджання та розряджання УЗЕ, що фактично призводило б до істотного зростання вартості приєднання. Для окремих проєктів була передбачена можливість уникнути підвищеної плати за умови отримання технічних умов і завершення реалізації у вкрай стислий строк. «Ми знаємо, скільки проблем виникає з приєднанням, а тут пропонується за три місяці все спроєктувати, побудувати та реалізувати. Це навіть не анекдот», – прокоментував спікер.

Він попередив, що надмірна плата за приєднання та складні процедури можуть різко зупинити розвиток ринку. Як приклад Юрій Подоляк навів сегмент газопоршневої генерації, де зміна окремих економічних умов суттєво скоротила кількість нових інституційних проєктів.

«Один крок – і ринок закрився, фактично впав до нуля. Ті проєкти, які зараз реалізуються, були розпочаті раніше. Подібна ситуація може виникнути й з установками зберігання, якщо тарифи та проблеми приєднання стануть надмірними», – наголосив він.

Для установок зберігання, що працюють як самостійні інвестиційні об’єкти, Юрій Подоляк бачить обмежене часове вікно для отримання високої дохідності. «Залишилося близько трьох років. Не три роки, щоб побудувати, а три роки, щоб заробити гроші», – зазначив він.

Однією з причин він назвав очікувану зміну поведінки виробників відновлюваної електроенергії після завершення дії «зеленого» тарифу. Такі компанії вже мають земельні ділянки, приєднання до мереж, енергетичну інфраструктуру та можливість залучати банківське фінансування. Тому ближче до 2030 року вони можуть масово встановлювати накопичувачі, щоб зберігати денну електроенергію та продавати її у більш вигідні години. Це, за прогнозом спікера, змінюватиме денні та вечірні ціни й поступово скорочуватиме можливості для простого цінового арбітражу.

Окрему увагу Юрій Подоляк приділив технічним вимогам НЕК «Укренерго» щодо протиаварійної автоматики. За його словами, під час підготовки технічних умов можуть використовуватися розрахункові режими N-2, які передбачають одночасне аварійне відключення двох елементів енергосистеми. При цьому до моделей іноді закладаються сценарії, які інвестори вважають малореалістичними, зокрема робота Запорізької АЕС із великою потужністю або розряджання накопичувача в літній полудень, коли ціна електроенергії є мінімальною. Наслідком може стати вимога прокладання каналів зв’язку до значної кількості підстанцій. Альтернативні способи передачі сигналу, зокрема GSM або супутниковий зв’язок, можуть не погоджуватися, а інвестору пропонується будувати резервну волоконно-оптичну лінію. «Коли починаєш рахувати, скільки сотень кілометрів кабельної лінії потрібно прокласти, отримуєш три роки роботи і близько 180 мільйонів гривень», – навів приклад Юрій Подоляк. Він висловив сподівання, що відповідні розрахункові підходи буде переглянуто, а технічні вимоги формуватимуться на основі реалістичних режимів роботи енергосистеми та конкретного об’єкта.

Сегмент УЗЕ як частини генеруючого об’єкта поки що розвивається значно повільніше за окремі проєкти накопичення. За оцінкою Юрія Подоляка, переважна більшість інституційних проєктів сьогодні передбачає будівництво самостійних установок зберігання. Комбінації із сонячною генерацією вже з’являються, але поки не стали системною практикою.

Водночас частина інвесторів обирає для УЗЕ ділянки, на яких у майбутньому можна додатково побудувати сонячну електростанцію. «Це правильний підхід. Компанії реалізують окрему УЗЕ, але обирають майданчик, який дозволить згодом додати сонячну станцію – тоді, коли зміниться економіка дешевої денної електроенергії», – пояснив спікер.

Використання накопичувачів для резервування промислових і комерційних споживачів Юрій Подоляк назвав одним із найбільш активних напрямів. За його словами, протягом перших років повномасштабної війни багато підприємств очікували швидкого поліпшення ситуації з електропостачанням. Проте згодом бізнес зрозумів, що ризики тривалих відключень залишатимуться. Це сформувало попит не лише на УЗЕ, а й на газопоршневу генерацію, сонячні електростанції та дизельні генератори.

«Заводи й фабрики нарешті зрозуміли, що ситуація швидко не зміниться. Зараз є багато замовлень на УЗЕ, газопоршневі установки, сонячні станції та дизельну генерацію. Тут питання не стільки в зароблянні грошей, скільки в енергетичному захисті. Але важливо, що на цьому також можна заробляти», – зазначив Юрій Подоляк.

Найбільш перспективною моделлю спікер назвав створення енергоостровів, у яких споживання, локальна генерація, накопичувачі й автоматика працюють як єдина керована система. «УЗЕ не може бути виключно окремим елементом. Вона повинна працювати в системі та бути частиною енергоострова», – наголосив він.

Для створення такого об’єкта необхідно поєднати профілі генерації, накопичення та споживання. По суті, йдеться про мініатюрну енергосистему, яка має власне балансування, розподіл потужності, генерацію та протиаварійну автоматику.

Проблемою залишається недостатній аналіз реальних профілів навантаження. За словами Юрія Подоляка, споживачі нерідко купують окремі види обладнання без розуміння того, як вони працюватимуть разом. Наприклад, когенераційна або газопоршнева установка не завжди може швидко реагувати на значну зміну навантаження. Без правильно підібраної автоматики різке збільшення споживання може призвести до її аварійного відключення. «Ці профілі майже ніхто детально не вивчає. Споживачі часто просто купують окремі “іграшки”, хоча сонячна станція, когенерація, УЗЕ і навантаження повинні працювати як одна система», – пояснив він.

Створення енергоостровів на рівні окремих підприємств або громад технічно можливе вже сьогодні. Однак юридична конструкція і джерела фінансування таких проєктів залишаються невизначеними. «Технічно це можливо. Але юридично механізм не прописаний, а економічно незрозуміло, хто має вкладати гроші», – зазначив Юрій Подоляк.

За його оцінкою, автоматизація та балансування енергоострова навколо підстанції напругою 110 кВ може потребувати щонайменше 3 млн євро – навіть якщо необхідна генерація вже побудована. Оператор системи розподілу не може профінансувати модернізацію сотень підстанцій, промисловий споживач не завжди готовий самостійно оплачувати всю інфраструктуру, а бюджети територіальних громад часто не відповідають масштабу необхідних інвестицій. Тому для розвитку енергоостровів необхідно визначити механізм розподілу витрат і вигод між операторами мереж, споживачами, громадами, інвесторами та власниками генерації.

Підсумовуючи, Юрій Подоляк зазначив, що український ринок установок зберігання енергії продовжує розвиватися, хоча регуляторні та технічні рішення нерідко рухають його вперед нерівномірно. «Ми рухаємося два кроки вперед і один назад. Але вже дійшли до етапу, коли можемо говорити про пік поточної хвилі та про те, що буде відбуватися в наступні роки», – сказав він.

За прогнозом спікера, український ринок матиме щонайменше дві великі хвилі розвитку. Перша відбувається зараз і може поступово сповільнитися вже протягом наступного року, оскільки введення нових потужностей почне впливати на ціни на ринку «на добу наперед».

Друга хвиля очікується ближче до 2030 року, коли завершення дії «зеленого» тарифу стимулюватиме виробників відновлюваної енергії масово встановлювати накопичувачі та переходити до складніших моделей управління генерацією.

«Я бачу дві хвилі розвитку УЗЕ. Одна відбувається зараз і може почати завершуватися вже наступного року. А 2030 рік узагалі все змінить: тисячі мегаватів генерації почнуть працювати разом із системами накопичення», – підсумував Юрій Подоляк.

Таким чином, наступний етап розвитку ринку буде пов’язаний не зі збільшенням кількості окремих батарей, а зі створенням комплексних керованих систем, що поєднують генерацію, накопичення, споживання, автоматику та економічно обґрунтовану модель розподілу витрат.

The post Юрій Подоляк: «Майбутнє УЗЕ – у поєднанні з генерацією, споживанням та енергоостровами» first appeared on Energy Club.

Про це засновник компанії «Еней» Андрій Коболєв заявив під час форуму Energy Club «Енергія Свободи: Стійкість та нові можливості ринку систем накопичення енергії в Україні», який відбувся 17 вересня у Києві.

Виступаючи на панельній дискусії «Стратегії, інвестиції та бізнес-моделі: як зробити ринок BESS в Україні рентабельним», він розповів про практичний досвід компанії у створенні систем накопичення та окреслив основні ризики для подальшого розвитку цього сегмента.

За словами Андрія Коболєва, його компанія була серед перших учасників відповідних аукціонів. Першу систему накопичення енергії компанія запустила у 2025 році, ще дві планує ввести в роботу до кінця 2026 року.

«Ринок наразі дуже цікавий і швидко розвивається. Я б сказав, що він гарячий. Зараз – дуже вдалий момент для входу, і ринок продовжує набирати обертів», – зазначив Андрій Коболєв.

На його думку, сьогодні головне питання полягає не в тому, як зробити ринок систем накопичення привабливим, адже він уже демонструє відповідну дохідність. Важливіше – не порушити умови, які дали можливість цьому ринку розпочати розвиток.

«Ринок уже є привабливим і прибутковим. Тому зараз важливо нічого не зламати, як це часто траплялося в українських реаліях», – наголосив він.

Цей заклик Андрій Коболєв адресував насамперед профільним міністерствам, регулятору, НЕК «Укренерго» та іншим державним інституціям, рішення яких безпосередньо впливають на умови реалізації проєктів.

Три ключові умови для розвитку ринку. Першою умовою Андрій Коболєв назвав передбачуваність державної та регуляторної політики. Інвестори повинні розуміти правила роботи не лише на момент запуску проєкту, а й протягом усього періоду повернення вкладених коштів.

Другим принциповим питанням залишається ситуація на балансуючому ринку, зокрема проблема розрахунків за вже надані послуги та поставлену електроенергію. За оцінкою спікера, врегулювання платіжної дисципліни може певною мірою зменшити цінові спреди та поточну прибутковість окремих операцій. Водночас це дозволить компаніям отримувати кошти, які вони фактично заробили.

«Це, з одного боку, може зменшити спреди на ринку і дещо знизити прибутковість. Але, з іншого боку, це дозволить компаніям реально монетизувати зароблені гроші», – пояснив Андрій Коболєв.

Третьою необхідною умовою він назвав створення доступного механізму страхування воєнних ризиків. Компанія «Еней», за словами її засновника, змогла вирішити це питання завдяки співпраці з американським партнером. Раніше компанія також користувалася комерційним страхуванням, однак його вартість була дуже високою і надалі може ще зростати.

«Без страхування ризики для інвестора залишаються відносно великими. Ми як компанія для себе цю проблему вирішили: у нас є американський партнер, завдяки якому ми отримуємо страхування воєнних ризиків і можемо працювати», – розповів він.

Андрій Коболєв також позитивно оцінив озвучену ним ініціативу Міністерства економіки щодо запровадження механізму покриття першої втрати на суму до 10 млн євро. За його словами, створення системи страхування не може ґрунтуватися виключно на коштах міжнародних партнерів – Україна також має брати участь у формуванні відповідного механізму.

«Якщо ми зацікавлені в будь-яких енергетичних проєктах – не лише у накопиченні енергії, – страхування воєнних ризиків є обов’язковою умовою», – підкреслив спікер.

Під час подальшої дискусії Андрій Коболєв закликав учасників ринку обережно ставитися до прогнозів щодо майбутніх спредів, темпів насичення ринку та окупності проєктів.

За його словами, український енергетичний ринок залежить від великої кількості факторів, частину з яких неможливо спрогнозувати. Передусім ідеться про тривалість і характер війни, стан промислового споживання, подальший розвиток відновлюваної генерації та рішення регулятора.

«Я завжди займався стратегічним плануванням – і в “Нафтогазі”, і в бізнесі – та вважаю, що термін “очевидно” тут є неприйнятним. У нас нічого не очевидно. Учасники ринку часто роблять настільки ірраціональні кроки, що прогнозувати, яким буде ринок і яким буде спред, дуже важко», – зазначив Андрій Коболєв.

Він наголосив, що спред безпосередньо залежить від розвитку ситуації в країні.

«Спред залежить від війни. Хто може моделювати війну в цій залі? Ніхто. Тому твердження про те, яким саме буде спред, я сприймаю як спробу видати бажане за дійсне. Ми цього не знаємо», – сказав він.

На його думку, бізнес систем накопичення за своєю природою працює з волатильністю – ціни електроенергії, частоти або інших параметрів ринку. Водночас така волатильність повинна формуватися самим відкритим ринком, а не створюватися штучно заради підтримки дохідності окремих проєктів.

«Батареї – це бізнес, який працює на волатильності. Волатильність є похідною відкритого вільного ринку. Її не можна створювати штучно: вона або є, або її немає», – наголосив Андрій Коболєв.

Одним із головних принципів планування інвестицій у системи накопичення Андрій Коболєв назвав стійкість проєкту до різних сценаріїв розвитку ринку.

За його оцінкою, проєкт, побудований навколо одного прогнозу цін або одного джерела доходу, може демонструвати дуже високу розрахункову прибутковість. Проте така модель залишатиметься вразливою до зміни регулювання, структури генерації, споживання або цінової ситуації.

«В Україні стабільним є той енергетичний проєкт, який стійкий до багатьох різних варіантів розвитку подій», – зазначив спікер.

Багатосценарна модель, за його словами, може мати нижчу прогнозовану дохідність, однак її показники будуть більш реалістичними.

«Як правило, дохідність такого проєкту буде меншою, ніж у моделі, де ви обрали один ідеальний сценарій і вирішили, що точно в нього потрапите. Але ця дохідність буде значно реалістичнішою», – пояснив Андрій Коболєв.

Перспективним напрямом спікер назвав розвиток систем накопичення «за лічильником» – behind-the-meter, коли установка інтегрується безпосередньо в енергетичну систему підприємства або іншого споживача.

Водночас Андрій Коболєв зауважив, що behind-the-meter – це не одна універсальна бізнес-модель, а велика кількість різних конфігурацій, які залежать від профілю споживання, тарифів, характеристик конкретного об’єкта, можливостей smart grid та потенційної синхронізації українського ринку з європейським.

Він також пов’язав перспективи таких рішень із майбутньою зміною системи регулювання тарифів. За його словами, перегляд механізмів державного субсидування електроенергії може створити значний попит на енергосервіс і проєкти, спрямовані на управління споживанням.

При цьому спікер застеріг від пошуку єдиної правильної конфігурації для всіх інвесторів.

«Я не можу дати універсальну пораду, яку саме конфігурацію обирати: сонце чи вітер, smart grid чи інше рішення, якою має бути тривалість роботи батареї. Варіантів дуже багато», – сказав Андрій Коболєв.

На його думку, система накопичення може виступати базовим елементом складнішого енергетичного проєкту, до якого згодом додаються генерація, управління споживанням, smart grid та інші компоненти.

«Батареї та системи накопичення енергії можуть бути базою для проєктів, до яких потім додається велика кількість інших компонентів. Це база, з якої можна стартувати», – зазначив він.

Андрій Коболєв повідомив, що його команда наразі працює над чотирма проєктами. Компанія має досвід роботи з постачальником Fluence, доступ до страхування воєнних ризиків і можливість структурування кредитного фінансування.

Однак у кожному з проєктів команда свідомо зберігає декілька можливих варіантів подальшого розвитку.

«У кожному проєкті ми залишаємо п’ять різних сценаріїв. Якщо мені говорять, що проєкт може працювати лише за одним конкретним сценарієм, я не вірю, що хтось знає майбутнє. Я його також не знаю. Тому мені потрібні гнучкість і варіативність», – підсумував Андрій Коболєв.

Таким чином, головним орієнтиром для інвесторів має бути не максимальна дохідність, розрахована на підставі одного сприятливого сценарію, а здатність проєкту працювати за різних ринкових, регуляторних та безпекових умов.

The post Андрій Коболєв: «Ринок систем накопичення енергії вже привабливий і прибутковий, головне – його не зламати» first appeared on Energy Club.