Серед учасників турніру вперше була команда ТОВ «Торговий дім Техкомплект» – українського виробника спеціальної техніки, який уже багато років працює з енергетичними, комунальними та державними структурами. Дебют компанії став частиною ширшої присутності українського промислового бізнесу в ініціативах Energy Club і підкреслив роль виробників у підтримці обороноздатності країни.

У своєму інтерв’ю команда «Техкомплекту» відзначила атмосферу турніру, різний рівень підготовки команд та важливість неформального спілкування і благодійної складової заходу, а також звернула увагу на окремі організаційні моменти.

Якими були ваші враження від ENERGY CUP 2026 — організація, атмосфера, рівень команд?

Трохи сумбурно організувалися з питань геолокації місця проведення турніру, для не киян це не зручно. Атмосфера гри була дуже жвавою. Щодо рівня команд – були суттєві відмінності між гравцями з дуже великим досвідом та тими, хто не мав підготовки до турніру і більше грав для задоволення.

Що для вашої команди було найважливішим у цьому турнірі: спортивний результат, командна взаємодія, спілкування з колегами з ринку чи благодійна мета?

Найбільшим досягненням для нас були жива атмосфера, командна взаємодія та додатковий тімбілдінг, ну і, звісно, благодійна складова даного заходу.

Як ви оцінюєте рівень гри цього року? Чи відчувалося, що команди готувалися серйозно?

Щодо підготовки деяких учасників турніру то це було видно з першого погляду. Технічна поведінка на полі, – «досвідна гра», гарна фізична підготовленість. Нажаль ми не можемо порівнювати з минулорічними турнірами, оскільки не приймали в них участь

Який момент турніру найбільше запам’ятався вашій команді?

Перш за все власна гра команди в групі турніру, відчуття спортивного спротиву та жага до перемоги.

Цього року турнір спрямований на підтримку полку К-2. Наскільки для вашої компанії важливо долучатися до таких ініціатив енергетичної спільноти?

Сьогодні багато наших співробітників виконують завдання з оборони держави в лавах Збройних Сил України в різних підрозділах та напрямках. Важливість їх підтримки виміряти певними параметрами або критеріями просто неможливо. Крім того, наша компанія також виконує завдання оборонного напрямку. 

Чи плануєте брати участь у наступних турнірах Energy Cup і що, на вашу думку, можна було б додати або покращити в майбутньому?

На нашу думку, такі турніри дуже важливі навіть в сьогоднішній складний час. А щодо покращення та пропозицій – з першого турніру ми поки що не маємо досвіду.

Попри окремі організаційні нюанси, у команді «Техкомплекту» підкреслюють, що формат ENERGY CUP має важливу цінність і для бізнес-спільноти, і для підтримки ЗСУ. Участь у турнірі вони розглядають як досвід командної взаємодії та можливість долучатися до спільних благодійних ініціатив енергетичного ринку, відзначаючи значення таких подій у сучасних умовах.

The post Дебют «Техкомплекту» на ENERGY CUP-2026: спорт, командна гра і підтримка К-2 first appeared on Energy Club.

Серед ключових спікерів виступив президент ГС «Асоціація «Гідроенергетика України» Вадим Рассовський. Його доповідь охопила не лише технічні питання, а й стратегічні – від моделі захисту енергетичної інфраструктури до довгострокової архітектури енергосистеми України.

«Енергетика сьогодні –  це питання захисту, а не лише генерації»

Однією з головних тез виступу стало переосмислення підходу до енергетичного проєктування в умовах війни. «Вже зараз у проєкти потрібно закладати елементи захисту споруд, аби навіть в таких умовах об’єкти могли функціонувати», – акцентував президент ГС «Асоціація «Гідроенергетика України».

Він наголосив, що Україна має працювати одночасно у двох часових вимірах: короткостроковому –  проходження опалювального сезону та оперативне відновлення, і довгостроковому –  формування нової енергетичної архітектури.

Досвід Південної Кореї: інфраструктура в умовах постійної загрози

Як приклад системного підходу до безпеки інфраструктури Вадим Рассовський навів Південну Корею: «Столиця знаходиться за 30 кілометрів від кордону, і це відстань, яка не є безпечною з точки зору сучасних засобів ураження. Але країна має стратегію, де ключове слово –  захист».

Він підкреслив, що в подібних країнах критичні підстанції та вузли живлення проєктуються з урахуванням сценаріїв ураження та мають багаторівневу систему захисту.

Три рівні захисту і нова інженерна логіка

Промовець зауважив, що сучасна енергетична інфраструктура повинна враховувати три категорії захисту об’єктів, особливо ключових підстанцій і вузлів живлення.

Окремо президент ГС «Асоціація «Гідроенергетика України» підкреслив, що в Україні вже накопичено достатньо досвіду, щоб переходити від реагування до системного проєктування захищеної енергетики: «Захист –  дуже важливе питання. І навіть те, що зараз робиться, треба оцінювати з урахуванням нових технічних можливостей засобів ураження».

Розрив між проєктом і будівництвом: системна проблема галузі

Окремий блок виступу був присвячений проблемі організації енергетичних проєктів.

«Проєктуй і будуй –  це не повинно стати правилом. Це виняток із правил, тому що це ризики», – сказав Вадим Рассовський.

За словами спікера, відсутність чіткого розділення між етапами проєктування, контрактування та реалізації створює критичні ризики: обладнання може бути знищене ще до введення в експлуатацію або залишитися поза договірною базою.

«Незрозуміло: обладнання ще не поставлено, але воно вже частково або повністю зруйновано, а договір буде підписаний пізніше», – зауважив він.

Президент ГС «Асоціація «Гідроенергетика України» закликав мінімізувати цей розрив через узгодженість між державою, регуляторами, генерацією та операторами систем розподілу.

Логістика і глобальний дефіцит обладнання

Вадим Рассовський звернув увагу на ще один критичний фактор –  довгі виробничі цикли енергетичного обладнання: «Замовлення на заводах-виробниках –  це роки наперед. А нам потрібно відновлюватися в умовах, коли рахунок іде на місяці».

Він підкреслив необхідність формування аварійних запасів обладнання, особливо критичних компонентів підстанцій: «Є номенклатура, яка не коштує космічних грошей, але без неї об’єкт може стояти місяцями».

Відновлення vs захист: два різні завдання

Експерт чітко розмежував підходи до відновлення і захисту інфраструктури: «Відновлення можливе не завжди. У більшості випадків на перший план виходить питання захисту».

Він зауважив, що навіть існуючі технічні рішення поступово втрачають актуальність через розвиток засобів ураження.

Розподілена генерація: між концепцією і реальністю

Окремо Вадим Рассовський зупинився на темі розподіленої генерації, мікромереж і BESS: «Є гарна концепція, як повинно бути, і є реалії, як є сьогодні».

За його словами, перш ніж повністю переходити до складних інтелектуальних систем, енергетика має вирішити базові проблеми –  втрати в мережах, комерційний облік, стабільність роботи ОСР.

Також він звернув увагу на необхідність практичної перевірки режимів роботи енергосистем, зокрема ізольованих і виділених режимів навантаження.

Соціальні та екологічні ризики нової енергетики

Окремо президент ГС «Асоціація «Гідроенергетика України» підняв тему підготовчих етапів енергопроєктів: «До feasibility study мають бути пропрацьовані соціальна та екологічна складові».

Він наголосив, що будь-який об’єкт –  це не лише технічне рішення, а й взаємодія з громадами, землею, мережами та місцевою інфраструктурою.

Також Вадим Рассовський звернув увагу на довгострокові екологічні виклики:

• деградація сонячних панелей;
• майбутнє утилізації обладнання;
• відсутність повної інфраструктури переробки в Україні.

Гідроенергетика як довгострокова основа системи

Значну частину виступу було присвячено гідроенергетиці та гідроакумулюючим станціям. «Гідроакумуляція –  це не короткий цикл. Це десятиліття роботи і стабільність енергосистеми», – підкреслив досвідчений енергетик.

Він зауважив, що саме ГАЕС є одним із ключових рішень балансування системи в умовах розвитку ВДЕ та нестабільної генерації.

Також промовець нагадав про міжнародний тренд, підтверджений на енергетичних форумах, щодо активного розвитку гідроакумулюючих потужностей.

Стратегічні проєкти України

Серед стратегічних напрямів Вадим Рассовський згадав:

• відновлення та розвиток гідроенергетики;
• повернення до проєктів великих об’єктів, зокрема Каховської ГЕС;
• розвиток Канівської ГАЕС;
• програми розвитку Карпатського регіону;
• формування зон розподіленої генерації;
• розвиток гідроакумуляції як базового балансуючого інструменту.

«Треба чітко розуміти, що ми хочемо робити: відновлення –  це одне завдання, розвиток і нові об’єкти –  інше», – резюмував він.

Підсумовуючи, Вадим Рассовський наголосив, що енергетика України має змінюватися не лише технологічно, а й концептуально –  від реактивної моделі до системи, де захист, планування, резерви та довгострокова інженерія стають базовими принципами.

Його виступ фактично окреслив три ключові опори майбутньої енергетики:

• інженерний захист критичної інфраструктури;
• системне проєктування без розривів між етапами;
• розвиток гідроенергетики та накопичення як основи стабільності.

The post Вадим Рассовський: «Ми маємо мінімізувати розрив між плануванням і реалізацією» first appeared on Energy Club.

Цьогорічні змагання, які відбулися 20 червня у Києві, об’єднали команди провідних енергетичних компаній та підприємств країни, а зібрані під час турніру кошти будуть спрямовані на підтримку полку К-2 під командуванням Героя України Кирила Вереса.

Серед дебютантів ENERGY CUP-2026 – ТОВ «НВП «Автоскладальний завод ПАТРОН АВТО», український виробник вантажної автомобільної та спеціалізованої техніки для енергетичної, будівельної, комунальної та інших галузей. Компанія забезпечує повний виробничий цикл – від розробки інженерних рішень до виготовлення готової техніки, успішно поєднуючи сучасні технології, українське машинобудування та потреби бізнесу.

Про перші враження від участі в ENERGY CUP-2026, атмосферу турніру, рівень команд, значення благодійної складової та плани на майбутнє розповів комерційний директор ТОВ «НВП «Автоскладальний завод ПАТРОН АВТО» Микита Гречко.

– Пане Микито, що можете сказати про організацію, атмосферу заходу, рівень команд?

– ENERGY CUP-2026 справив виключно позитивне враження. Турнір був організований на високому професійному рівні: від логістики та суддівства до комунікації з учасниками. Особливо хочеться відзначити дружню атмосферу, яка об’єднала представників різних компаній навколо спільних цінностей – командності, здорової конкуренції та взаємоповаги.

Рівень підготовки команд був досить високим, що зробило матчі цікавими та видовищними. Для нас участь у таких заходах є чудовою можливістю не лише проявити спортивний характер, а й зміцнити професійні зв’язки в бізнес-спільноті.

– Що для вашої команди було найважливішим у цьому турнірі: спортивний результат, командна взаємодія, спілкування з колегами з ринку чи благодійна мета?

– Для компанії Patron Auto найважливішим було поєднання кількох складових. Безумовно, кожна команда прагне показати гідний спортивний результат, проте головною цінністю для нас стала командна взаємодія та можливість об’єднати колектив поза межами робочих процесів.

Не менш важливою була благодійна складова турніру. Ми переконані, що бізнес має бути соціально відповідальним, а участь у заходах, які поєднують спорт та підтримку важливих суспільних ініціатив, є правильним прикладом корпоративної культури.

– Як ви оцінюєте рівень гри цього року? Чи відчувалося, що команди готувалися серйозно?

– Так, безперечно. Відчувалося, що більшість команд підійшли до турніру відповідально та проводили підготовку заздалегідь. Це було помітно як у тактичних діях, так і в загальній організації гри.

Високий рівень учасників створив справжню спортивну конкуренцію і додав турніру престижності. Саме такі заходи мотивують команди розвиватися та вдосконалюватися щороку.

– Який момент турніру найбільше запам’ятався вашій команді?

– Найбільше запам’яталася атмосфера єдності між усіма учасниками. Незалежно від результатів матчів, відчувалася підтримка, повага та щире бажання провести цей день з користю як для своїх команд, так і для спільної благодійної мети.

Саме поєднання спортивного азарту, командного духу та соціальної відповідальності зробило цей турнір особливим для нашої команди.

– Цього року турнір спрямований на підтримку полку К-2. Наскільки для вашої компанії важливо долучатися до таких ініціатив енергетичної спільноти?

– Для Patron Auto підтримка українських захисників та участь у благодійних ініціативах є важливою частиною соціальної відповідальності бізнесу. Ми переконані, що сьогодні кожна компанія має робити свій внесок у підтримку країни та людей, які забезпечують її безпеку.

Саме тому ми високо цінуємо ініціативу організаторів спрямувати турнір на підтримку полку К-2 та із задоволенням долучилися до цієї важливої справи.

– Чи плануєте брати участь у наступних турнірах Energy Cup і що, на вашу думку, можна було б додати або покращити в майбутньому?

– Так, компанія Patron Auto із задоволенням розглядатиме участь у майбутніх турнірах ENERGY CUP. Ми вважаємо такі заходи чудовим прикладом того, як спорт може об’єднувати бізнес-спільноту навколо спільних цілей та цінностей.

Щодо побажань – організація вже сьогодні знаходиться на дуже високому рівні. У майбутньому було б цікаво розширювати формат нетворкінгу між учасниками, додавати більше інтерактивних зон для партнерського спілкування та розвивати благодійну складову турніру.

Дякуємо організаторам за якісний захід та можливість стати частиною ENERGY CUP-2026.

У Patron Auto переконані: ENERGY CUP – це значно більше, ніж футбольний турнір. Це майданчик, де спорт об’єднує професійну спільноту навколо спільних цінностей, а благодійність надає змаганням особливого змісту. Саме тому компанія планує й надалі підтримувати такі ініціативи та брати участь у майбутніх турнірах.

The post Микита Гречко: «ENERGY CUP об’єднує бізнес навколо спільних цінностей» first appeared on Energy Club.

Захід став практичним майданчиком для технічних фахівців, які безпосередньо проєктують, будують, модернізують та експлуатують енергетичну інфраструктуру. У центрі дискусії були практичні питання, адже для української енергетики питання відновлення та розвитку сьогодні виходить далеко за межі будівництва нових генеруючих потужностей. Не менш важливими стають якість проєктування, модернізація мереж, цифровізація та здатність інтегрувати розподілену генерацію в єдину енергосистему.

Одним із ключових спікерів форуму став Юрій Бондаренко – генеральний директор ТОВ «НТК ЕНПАСЕЛЕКТРО», голова Правління ГО «НТСЕУ», голова Технічного комітету УНК CIGRE, перший віцепрезидент Асоціації «Гідроенергетика України», Заслужений енергетик України. У своєму виступі він акцентував увагу на практичних аспектах реалізації проєктів розподіленої генерації, ролі мереж у новій архітектурі енергосистеми та необхідності формування державної технічної політики.

Від вихідних даних до мегавата: як мають реалізовуватись енергетичні проєкти

За словами Юрія Бондаренка, сьогодні навколо розподіленої генерації точиться чимало дискусій, однак будь-який успішний проєкт починається не з обладнання, а з якісної підготовки.

«Все починається з вхідних і вихідних даних. Хто б що не говорив, але паспорти стійкості можуть бути реалізовані тільки тоді, коли ми чітко розуміємо вихідні дані», – наголосив він.

Спікер звернув увагу на типову помилку останніх років, коли громади або установи отримують когенераційні установки чи генератори без належного технічного обґрунтування. У результаті обладнання часто виявляється надлишковим за потужністю або не відповідає реальним потребам об’єкта.

За його словами, кожен проєкт повинен включати комплексне опрацювання будівельної, тепломеханічної, газової та електричної частин, а також враховувати питання експлуатації, сервісу та забезпечення запасними частинами.

«Коли кажуть: «Давай проєктуй і будуй», то часто спочатку будують, а потім уже починають розбиратися. Це неправильний шлях», – підкреслив Юрій Бондаренко.

Розподілені мережі та технічна політика – основа нової енергетики

Окрему увагу Заслужений енергетик України приділив ролі операторів систем розподілу. На його переконання, саме розвиток мереж стане визначальним фактором успіху енергетичної трансформації.

«На перше місце виходять розподільчі мережі. Без них усі ці впровадження і вся концепція розвитку просто неможливі», – зазначив він.

Юрій Бондаренко наголосив, що в Україні досі відсутня єдина технічна політика розвитку мереж та енергетичної інфраструктури. Саме вона має визначати, на яких технологіях розвиватиметься галузь, як інтегруватиметься розподілена генерація та які рішення впроваджуватимуться в регіонах.

Водночас він застеріг від надмірного захоплення популярними термінами на кшталт «енергетичних сот», «клітин» чи «островів» без їх чіткого технічного визначення.

«Ми повинні навчитися говорити інженерною українською мовою. Перш ніж братися за проєкт, треба чітко проаналізувати технічну документацію і розуміти, що саме означає той чи інший термін», – підкреслив експерт.

Баланс між централізованою та розподіленою генерацією

Однією з ключових тез виступу стала необхідність збереження балансу між розвитком локальної генерації та підтримкою об’єднаної енергосистеми України.

Після масштабних руйнувань країна втратила значну частину генеруючих потужностей, однак саме єдина енергосистема дозволила пройти найскладніші періоди.

«Головне – це об’єднана енергосистема України. Атомні, гідро- та теплові станції залишаються основою її стійкості та балансування», — наголосив генеральний директор ТОВ «НТК ЕНПАСЕЛЕКТРО».

Спікер також підтримав активний розвиток систем накопичення енергії та цифрових технологій управління мережею. На його думку, стрімке зростання сонячної та вітрової генерації неможливе без накопичувачів, які допомагають компенсувати дисбаланси в системі.

«Обов’язково потрібне балансування. Якщо буде накопичувач – це правильно. Це має стати частиною технічної політики», – зазначив він.

Водночас Юрій Бондаренко акцентував, що майбутнє української енергетики пов’язане з цифровими підстанціями, сучасними системами диспетчеризації та Smart Grid-рішеннями, які дозволять ефективно управляти як великими мережами, так і локальними енергоцентрами.

Підсумовуючи виступ, Заслужений енергетик України наголосив на необхідності створення довгострокової енергетичної стратегії держави із залученням українських фахівців та практиків. На його переконання, лише поєднання сильної об’єднаної енергосистеми, модернізованих мереж, розподіленої генерації, накопичувачів енергії та цифрових технологій дозволить Україні побудувати стійку енергетику майбутнього.

«Я точно вірю, що ми виживемо. Ми переможемо. Але для цього маємо об’єднати всіх навколо технологій, професійних рішень і спільного бачення розвитку енергетики України», – підсумував Юрій Бондаренко.

The post Юрій Бондаренко: «Технічна політика – це не гроші, а технології, на яких ми будемо розвиватися» first appeared on Energy Club.

Це вже сьомий турнір Energy Cup, який Energy Club проводить для компаній енергетичного ринку. Формат поєднує спортивне змагання, неформальне спілкування між представниками компаній та благодійну складову.

Цього року зібрані в межах турніру кошти будуть спрямовані на підтримку полку К-2.

У турнірі взяли участь команди:

• Запорізька АЕС;
• Хмельницька АЕС;
• Патрон Авто;
• Vector VS;
• Південна АЕС;
• Енергоатом;
• Техкомплект;
• АТЦ;
• Укргідроенерго;
• Рівненська АЕС.

За результатами турніру переможцем стала команда Запорізької АЕС. Друге місце посіла команда Хмельницької АЕС, третє місце – команда Укргідроенерго.

Також за підсумками турніру були відзначені гравці в індивідуальних номінаціях:

• Михайло Твердохліб, Запорізька АЕС – найкращий гравець турніру;
• Андрій Смєтанюк, Запорізька АЕС – найкращий воротар;
• Назарій Фединчук, Укргідроенерго – найкращий нападник.

Мета турніру – благодійна допомога Збройним силам України, а також можливість для представників енергетичних компаній зустрітися в неформальному форматі, поспілкуватися та підтримати партнерські зв’язки.

Energy Cup проводиться з 2022 року. За цей час у межах турніру збирали кошти на спорядження, FPV-дрони, засоби зв’язку, ретранслятори, медичне спорядження та іншу необхідну допомогу для військових підрозділів.

Energy Club дякує всім командам, учасникам, партнерам і вболівальникам, які долучилися до ENERGY CUP 2026 та підтримали благодійну мету турніру.

The post Energy Club провів сьомий благодійний футбольний турнір ENERGY CUP 2026 first appeared on Energy Club.

У заході взяли участь представники енергетичних компаній, інженери, проєктанти, технологічні компанії, експерти та учасники ринку, які працюють із запуском, підключенням, модернізацією та експлуатацією нових енергетичних об’єктів.

Партнерами форуму виступили Huawei Ukraine та Phoenix Contact Ukraine.

Перед початком форуму Energy Club провів жеребкування традиційного благодійного футбольного турніру серед енергетичних компаній ENERGY CUP 2026. Цього року турнір буде спрямований на підтримку полку К-2. До участі традиційно долучаться компанії енергетичного ринку.

Модераторами форуму були Артем Мартинюк, віцепрезидент Energy Club, в. о. генерального директора АТ «Українські розподільні мережі» у 2023–2025 роках, та Іван Григорук, віцепрезидент Energy Club.

У дискусії взяли участь:

• Вадим Литвиненко, НВП «Енерго Плюс»;
• Олександр Альохін, голова Українського підрозділу Digital Power Huawei;
• Ольга Слишинська, керівниця відділу продажу компанії Solar Garden;
• Вадим Рассовський, президент ГС «Асоціація «Гідроенергетика України»;
• Юрій Бондаренко, генеральний директор ТОВ «НТК ЕНПАСЕЛЕКТРО», голова Правління ГО «НТСЕУ», голова Технічного комітету УНК CIGRE, перший віцепрезидент Асоціації «Гідроенергетика України», Заслужений енергетик України.

Під час форуму обговорювалися практичні питання запуску нових енергетичних проєктів: приєднання до мереж, технічні умови, проєктування, вибір обладнання, робота BESS, СЕС, ВЕС, когенерації та локальних енергоцентрів.

Окрему увагу учасники приділили типовим помилкам на етапі проєктування, оцінці реальних технічних можливостей мереж, сервісній та експлуатаційній моделі для нових об’єктів, а також поєднанню технічних рішень із ринковою моделлю.

Учасники зазначили, що для розвитку нової енергетики важливі не лише обладнання та фінансування, а й якісна інженерія. Саме від технічних рішень, проєктування, підключення та подальшої експлуатації залежить, наскільки швидко енергетичні проєкти перетворюються на реальні об’єкти.

За результатами дискусії учасники наголосили на необхідності більш тісної взаємодії між замовниками, проєктантами, інженерами, виробниками обладнання, операторами мереж, інвесторами та регуляторним середовищем.

Energy Club дякує партнерам форуму Huawei Ukraine та Phoenix Contact Ukraine, спікерам, модераторам і всім учасникам за участь у професійній дискусії.

The post Energy Club провів форум «Від проєкту до мегавата: інженерія нової енергетики України» first appeared on Energy Club.

За словами Юрія Подоляка, сьогодні в Україні фактично відсутня повноцінна децентралізація енергетики. Незважаючи на активне будівництво нових генеруючих об’єктів та установок зберігання енергії, більшість із них залишаються критично залежними від зовнішньої мережевої інфраструктури.

«У нас є набір генеруючих об’єктів, які напряму пов’язані з електричною мережею. І в разі її відсутності близько 90% таких об’єктів не працюють», – зазначив генеральний директор компанії «ІКНЕТ».

Експерт пояснив, що навіть якщо поруч із підприємством працює електростанція або система накопичення енергії, їхня робота може бути зупинена через відключення підстанції 35 або 110 кВ, через яку вони пов’язані між собою. Аналогічна проблема виникає й у активних споживачів, які інвестують у власну генерацію без належної синхронізації з внутрішньою інфраструктурою підприємства.

Серед основних причин такої ситуації Юрій Подоляк назвав відсутність комплексного підходу до планування. Територіальні громади нерідко встановлюють генеруючі потужності без детального аналізу власних потреб, промислові підприємства купують обладнання без оцінки профілів споживання та режимів роботи, а виробники електроенергії підключаються до мереж без реалізації режиму енергетичного острова.

Окремою проблемою залишається недостатній розвиток Smart Grid. За словами спікера, багато операторів систем розподілу поки що не здійснюють необхідної модернізації підстанцій та систем управління.

Для створення справді автономних енергетичних систем необхідне впровадження мікромереж (Microgrid), які забезпечують автоматичне управління різними джерелами генерації та накопичення енергії.

«Купити генерацію за мільйони євро і не створити систему управління мікромережею – це одна з головних причин, чому такі рішення не працюють ефективно», – наголосив Юрій Подоляк.

Він навів приклади, коли підприємства витрачають до 50 хвилин на ручне перемикання між зовнішньою мережею та резервною генерацією, що свідчить про низький рівень автоматизації процесів.

Разом із тим експерт відзначив і позитивні зміни, які вже відбуваються на ринку. Зокрема, держава поступово створює умови для розвитку децентралізованої генерації через впровадження механізмів прямого приєднання виробників до споживачів, розвиток активного споживача, агрегації малих виробників та спрощення процедур підключення.

Серед важливих нововведень він відзначив механізм гнучкого приєднання, для якого вже сформовано законодавчу базу, а також спрощення ліцензійних вимог — для об’єктів потужністю до 5 МВт ліцензія на виробництво електроенергії чи роботу установок зберігання енергії більше не потрібна.

Водночас одним із найбільших викликів залишається фінансування модернізації мережевої інфраструктури. За оцінками генерального директора компанії «ІКНЕТ», реконструкція однієї підстанції для забезпечення автономної роботи може коштувати від 3 млн євро.

«Постає питання: хто має фінансувати такі проєкти? Інвестор, громада, держава чи оператор системи розподілу? Сьогодні чіткої відповіді поки що немає», – зауважив Юрій Подоляк.

Саме тому, на думку експерта, Україні необхідно сформувати окремі механізми фінансування розвитку розумних мереж, без яких справжня децентралізація залишатиметься недосяжною.

Говорячи про практичну реалізацію проєктів, генеральний директор компанії «ІКНЕТ» підкреслив, що будь-яке впровадження має починатися не з придбання обладнання, а з аналізу електричних схем, погодинного споживання та моделювання режимів роботи майбутньої енергосистеми.

«Багато хто думає, що достатньо встановити автоматику. Але перше питання автоматників: чим саме потрібно управляти? Без моделювання та розробки режимів роботи побудувати ефективну мікромережу неможливо», – пояснив він.

Під час дискусії Юрій Подоляк також розповів про типові проблеми, з якими стикаються підприємства після встановлення різних джерел генерації. Нерідко сонячні електростанції, акумуляторні системи, дизельні та газопоршневі установки працюють окремо, але не можуть ефективно взаємодіяти між собою в єдиному комплексі.

Саме інтеграція різних видів генерації та створення ефективних алгоритмів управління, на його думку, стане головним трендом найближчих років.

«Компанії вже зрозуміли, що проста покупка газопоршневої установки чи сонячної станції не вирішує проблему. Майбутнє — за ефективною комбінацією різних видів генерації та автоматизацією процесів управління», – зазначив спікер.

Підсумовуючи виступ, Юрій Подоляк наголосив, що наступним етапом розвитку української енергетики має стати перехід від накопичення окремих генеруючих активів до створення повноцінних енергетичних екосистем. Саме розвиток Smart Grid, мікромереж, сучасних систем управління та механізмів фінансування дозволить перетворити децентралізацію з декларації на реальний інструмент енергетичної стійкості громад, підприємств і всієї країни.

The post Юрій Подоляк: «Майбутнє — за комбінацією різних видів генерації та автоматизацією» first appeared on Energy Club.

У межах спецпроєкту журналістка Energy Club Олена Карпачова поспілкувалася з Максимом Немчиновим — віцепрезидентом Energy Club, заступником Міністра енергетики України у 2020–2021 роках, колишнім державним секретарем Міністерства енергетики та членом першої наглядової ради НЕК «Укренерго».

Маючи унікальний досвід роботи одночасно на стороні держави як акціонера, органу управління та наглядової ради, Максим Немчинов поділився власним баченням того, чому корпоративне управління в українській енергетиці досі залишається складним викликом. У розмові з експертом йшлося про роль держави як власника, якість роботи наглядових рад, межу між контролем і втручанням в операційну діяльність компаній, вплив війни на систему ухвалення рішень, а також про те, наскільки якісне корпоративне управління сьогодні визначає готовність міжнародних інвесторів вкладати кошти у відновлення української енергетики.

– Пане Максиме, ви багато років працювали в системі державного управління енергетикою – у Міністерстві енергетики, на посаді державного секретаря, заступника міністра та радника міністра. Якщо говорити про корпоративне управління в енергетиці, де сьогодні головна проблема: у законодавстві, у ролі держави як власника, у якості наглядових рад чи в управлінській культурі?

– У законодавстві проблеми немає, тому що сьогодні у ньому все чітко прописано і, в принципі, наше законодавство максимально відповідає керівним нормам OEСР і кращим європейським практикам. Питання в його застосуванні. Я вважаю, що абсолютна більшість реформ не потрібна, треба просто виконувати чинне законодавство.

Якщо говорити про роль держави як власника, чи може бути тут проблема? Така проблема може час від часу виникати. Завжди власник – держава або приватна особа – хоче, щоб його бачення було в пріоритеті, і це нормально. Питання лише в тому, чи не порушує бажання власника норми законодавства.

Що стосується якості наглядових рад –  іноді саме бажання держави мати більше, ніж дозволено законом, викликає спокусу призначати наглядові ради не за принципом більшості справді незалежних членів у її складі. Тобто у певних наглядових радах якість залишає бажати кращого.

Найбільша проблема – управлінська культура. Вона не з’являється незвідки, її треба виховувати, культивувати, розвивати, щоб усі сторони розуміли, в чому полягають принципи корпоративного управління, які повноваження у кожної зі сторін. Тому що дуже часто керівники певних підприємств вважають, що наглядова рада – це орган, який їх обслуговує. Наглядова рада має контролювати дії керівництва компанії, але в межах своїх повноважень. І нам треба напрацювати управлінську культуру і тоді, на моє переконання, все буде набагато краще.

– Свого часу ви були членом наглядової ради НЕК «Укренерго». Як цей досвід змінив ваше розуміння ролі наглядової ради в державній енергетичній компанії? Що на практиці працює, а що часто залишається лише формальною конструкцією?

– Насправді цей досвід – один із найцінніших у моїй кар’єрі. Я вважаю, що в нас була доволі сильна наглядова рада. Вона була однією з найперших в енергетичних компаніях державного сектору України і першою в НЕК «Укренерго». Ми займалися саме корпоратизацією. У мене вже було певне розуміння ролі наглядової ради, а в процесі роботи деякі речі стали більш очевидними з практичної точки зору – як це має працювати і як це зробити.

Для того, щоб отримати бажаний результат, треба чітко розуміти свою роль і свої повноваження. Тому на питання, що на практиці працює, а що часто залишається лише формальною конструкцією, можу сказати: все залежить насамперед від складу наглядової ради і від розуміння ролі та залученості акціонерів, власників, у даному випадку – держави в особі профільного міністерства.

У нас тоді, в принципі, все працювало достатньо злагоджено. Наглядова рада складалася із семи осіб: чотирьох незалежних членів та трьох представників держави. Усі четверо незалежні члени були експатами, тобто не громадянами України. Але у них був величезний досвід, ми багато чого в них навчились, зокрема корпоративній та управлінській культурі.

І в нас було негласне правило: обов’язково обговорювати усі питання перед винесенням їх на голосування, і відпрацьовувати їх у комітетах, яких при наглядовій раді було чотири, і один із них я очолював. У нас була домовленість виносити на голосування питання за одностайної згоди усіх членів наглядової ради. Якщо хтось був незгоден – він мав аргументовано пояснити причини. Звісно, були складні рішення, ми їх довго готували, але врешті-решт знаходили потрібне глибоке формулювання для того, щоб вони влаштовували всіх членів наглядової ради та акціонера. На мій погляд, це і є корпоративна культура.

– У 2018 році, коментуючи корпоративне управління в «Укргідроенерго», ви говорили, що для Міністерства це такий самий виклик, як і для компанії: потрібно навчитися формувати політику власності, працювати з наглядовою радою і правильно ставити завдання саме через наглядову раду. Що змінилося з того часу, а які проблеми залишилися такими самими?

– Усе, що я сказав тоді, я можу повторити і зараз. На жаль, те, що я бачу сьогодні вже не з середини а збоку, з відкритих джерел, є підставою для висновку: нічого не змінилося. Складається враження, що усі розуміють, що треба вчитися, призначається наглядова рада, а висновки не робляться, наглядова рада говорить своє, акціонер – своє, завдання правильно ставити не навчились, як і розділяти сфери компетенції та писати якісні політики власності, які визначають фактично ці керівні засади для наглядової ради. Досі потрібно цього навчатися.

– Тобто, пройшло вже вісім років, і нічого не змінилося? Жодного прогресу ми не бачимо, і це дуже дивно. Значить, ми не розвиваємося в цьому напрямку?

– На жаль, у мене немає позитивних прикладів. Є деякі наглядові ради, які більш-менш спокійно працюють і йдуть у фарватері акціонера та особливо нічого не роблять. Є ті, які, навпаки, намагаються протиставити себе акціонеру, і ми бачили такі конфліктні ситуації минулого року. Я зараз не беруся сказати, хто був правий, а хто винен, але, в принципі, таких ситуацій бути не повинно. Я бачу, що відбувається з наглядовими радами НАЕК «Енергоатом» і розумію, що там точно  щось не так, тому що члени НР постійно звільняються.

– Де, на вашу думку, має проходити межа між законним впливом держави як акціонера і ручним управлінням державною енергетичною компанією? Які рішення мають залишатися за державою, а які – за наглядовою радою та менеджментом?

– Ми можемо говорити про теорію, а можемо – про практику. Ми можемо говорити про побажання, а можемо про те, що встановлено законом.

По-перше, якщо ми говоримо про державний сектор і про державу як акціонера, як власника і Міністерство енергетики, як фактичного представника держави та акціонера, то в першу чергу ми повинні згадати про статтю 19 Конституції, яка встановлює фундаментальний принцип правопорядку та гарантує, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи влади зобов’язані діяти виключно на підставі та в межах, визначених законом.

Тому усі ці межі встановлені законом. Для того, щоб не думати, а де ця межа, а де ручне управління, треба просто читати закон та підзаконні нормативно-правові акти, розуміти, де повноваження акціонера, де повноваження наглядової ради і діяти відповідно цього. Тоді це питання не буде поставати.

А на практиці, якщо закон говорить, що призначення керівника – це виключна компетенція наглядової ради, то значить акціонер повинен сформувати бачення політики компанії і дати зрозуміти наглядовій раді, що профіль майбутнього керівника – це керівник компетентний, професійний і на своєму місці. А далі має бути відповідальність наглядової ради за результат, який дасть ця людина. А якщо не дасть, то тоді наглядова рада так само несе за це відповідальність.

Буває і навпаки: наглядова рада намагається змінити на власний розсуд те, що знаходиться у виключній компетенції акціонера. Це теж неправильно. Я знаю приклади, коли наглядова рада намагається перекласти відповідальність на акціонера і просить його замість себе прийняти рішення. Але кожен повинен знати свої повноваження. Керівник має розуміти, що не він керує наглядовою радою, а наглядова рада не формує політику, а здійснює нагляд і контроль за керівництвом компанії та результатами роботи.

Акціонер говорить наглядовій раді, чого він чекає від компанії і вправі питати з наглядової ради та встановлювати для неї KPI. Треба розуміти, що переважне право – за акціонером, за власником, який хоче отримати результат від господарської  діяльності своєї власності. І для того, щоб не втручатись в операційну діяльність компанії, не витрачати зайвий час і не створювати додаткових бюрократичних перешкод, діє така конструкція. Наглядова рада повинна мати мінімум два обов’язкових комітети – це комітет з призначень та винагород і комітет внутрішнього аудиту, якими вона фактично має контролювати роботу компанії. Тоді конфліктів буде набагато менше. Це такий трикутник, на вершині якого – все одно власник.

– В енергетиці держава часто одночасно є власником, регулятором, формувачем політики і кризовим менеджером. Як у такій моделі уникнути конфлікту ролей і зробити так, щоб компанія мала зрозумілу систему відповідальності?

– Держава, безумовно, може бути і власником, і повинна бути регулятором, а під час війни – ще й кризовим менеджером. Але за все це зазвичай відповідають різні органи. Але регулятор в енергетиці – незалежний, який фактично регулює відносини на ринку. Він не регулює господарську діяльність. Він може встановлювати економічно обґрунтовані тарифи, і це впливає на очікування власника від діяльності компанії. Але тут повинна бути синергія, тобто держава не може одночасно давати різні вектори і різні меседжі компанії. Якщо, наприклад, міністерство як акціонер жадає від компанії  фінансових результатів, то компанія повинна працювати з регулятором і доводити йому, що для реалізації проєктів та виконання завдань акціонера, інвестиційної програми їй необхідні джерела, одним з яких є тарифи. А регулятор може перевіряти, чи дійсно вимоги відповідають потребам.

На цьому підґрунті виникають конфлікти, але з точки зору відповідальності треба розуміти, від кого залежить виконання того чи іншого рішення. Якщо, наприклад, державні органи, міністерство, регулятор створили умови, а компанія не виконала, це питання до компанії. А якщо хтось один з держави заблокував це рішення – це інше.

– Ви займалися питаннями нафтогазового сектору, вугільної галузі та стратегічних енергетичних підприємств. Як корпоративне управління має враховувати специфіку компаній, які виконують не лише комерційну, а й соціальну та безпекову функцію?

– Насправді це дійсно складно, і для наглядової ради поєднання комерційної та соціальної складової завжди є дилемою. Для прикладу розглянемо ПСО по газу або по електроенергії, які покладаються на того чи іншого учасника ринку. Хоча законами передбачено, що держава повинна компенсувати компанії витрати на ПСО, зазвичай цього не відбувається. Фактично для підприємства це недоотриманий прибуток. Тобто рішення держави, що компанія буде виконувати якусь соціальну функцію, зазвичай призводить до погіршення економічних, фінансових результатів роботи компанії. І безумовно, наглядова рада повинна на це реагувати.

Але ж це рішення держави, як власника. Вона вирішила, що цей її актив буде виконувати певну функцію. З одного боку, від нас вимагають невтручання в операційну діяльність компаній, особливо операторів системи передачі та розподілу електроенергії, операторів газотранспортних систем передачі та розподілу і так далі, а з іншого боку, все ж таки це власність держави, якою вона може розпоряджатись на свій розсуд. І якщо у держави є необхідність виконання певних соціальних або безпекових функцій, то вона, звісно, має право покласти їх на компанію. І наглядові ради однозначно повинні це враховувати. Тільки акціонер вирішує, як буде розвиватися компанія, і які функції вона має виконувати. Якщо на цей час доцільно впровадити ПСО на природний газ і постачати природний газ для населення за визначеною ціною, можливо, у держави є на це певні причини. Хоча, чесно кажучи, я проти будь якого ПСО та за монетизацію субсидій для вразливих категорій споживачів.

Або, наприклад, завдання будувати захисні споруди на енергетичних об’єктах. Безумовно, це треба робити для того, щоб убезпечити постачання електричної енергії та природного газу. На моє переконання, наглядові ради мають враховувати провідну роль держави як акціонера у прийнятті рішень.

Хоча, звісно, соціальні рішення дуже часто бувають доволі популістськими, особливо перед виборами, і шкодять не тільки компаніям, а взагалі економіці  держави. Але тут вже треба, щоб виборці це розуміли і могли відрізняти популізм від правильних економічних рішень. Це безпосередня відповідальність виборців.

– Як правильно оцінювати ефективність наглядових рад у державних енергетичних компаніях: через фінансовий результат, якість контролю за менеджментом, управління ризиками, здатність залучати фінансування, енергетичну безпеку чи інші критерії?

– Усі перелічені критерії актуальні. Фінансовий результат – головний показник ефективної роботи компанії. Він може бути в короткостроковій та в довгостроковій перспективі. Якщо говорити про стратегічні плани розвитку компанії на роки вперед, тоді фінансовий результат в моменті може бути гіршим, але у майбутньому покращитися.

Якість контролю за менеджментом – одна з головних функцій наглядової ради. А відповідальність за управління ризиками наглядова рада має розділяти з  керівництвом компанії, тому що багато рішень приймає саме керівник або правління.

Здатність залучати фінансування – також консолідована відповідальність наглядової ради, керівництва компанії та акціонера, який формує політику. Як правило, інвестори хочуть побачити прибуток, а коли компанія виконує тільки соціальні функції, прибуток неможливий.

Енергетична безпека – це більшою мірою відповідальність керівника, ніж наглядової ради. Якщо розглядати енергетичну безпеку в контексті споживача – 100% тільки керівник.

До інших критеріїв оцінки я додав би роботу з персоналом, тому що, враховуючи виключні компетенції наглядової ради та її обов’язкових комітетів з призначень винагород та внутрішнього аудиту, більшість критеріїв мають базуватися на аналізу ефективності призначень, якості роботи колективу компанії. І критерій сталості та стабільності колективу, який може якісно виконувати покладені на нього обов’язки та функції – один із найважливіших.

– У воєнний час енергетичні компанії працюють в умовах атак на інфраструктуру, дефіциту ресурсів і потреби в швидких рішеннях. Чи може воєнний стан бути підставою для спрощення корпоративних процедур, і де тут має проходити червона лінія, щоб не допустити відкату реформи?

– Можливо, те, що я скажу, не зовсім популярне, і реформатори будуть мене за це хейтити, але я вважаю, що воєнний стан – це абсолютний форс-мажор і не має нічого спільного з мирним часом та звичайною економікою – звісно, якщо ми хочемо перемогти у війні. Це передбачає, що структура процесів прийняття рішень має бути іншою. З одного боку, відповідальність за рішення повинна бути більшою, а з іншого – не всі рішення в умовах війни можуть бути ефективними або правильними. Тому що, відверто кажучи, нас ніхто не вчив приймати швидкі рішення стосовно енергетики в умовах гарячої фази війни. І зараз весь світ вчиться на нашому досвіді. Тому когось сварити або притягувати до відповідальності у разі неправильного рішення треба дуже і дуже виважено. Хто скаже, що на той час можна було чітко передбачити, яке саме рішення буде правильним?

Потрібно, щоб ми зараз не отримали повний вакуум і повну некерованість, коли люди будуть боятися приймати рішення. Тому що це велика відповідальність. І, на жаль, сьогодні багато хто хоче її уникнути, бо можна не приймати рішень і нічого не робити. Люди бояться відповідальності.

Тому з точки зору корпоративного управління, по-перше, держава як власник повинна мати абсолютний пріоритет під час воєнного стану, тому що тільки органи влади мають максимально велику кількість інформації і можуть приймати необхідні країні рішення в умовах війни.

По-друге, треба дати більшу свободу для прийняття рішень людям, які готові їх приймати в тих умовах, в яких ми зараз знаходимось, і чітко розуміти, що якщо це рішення на той час було обґрунтовано, навіть якщо воно потім виявиться неправильним, і прийнято в законний спосіб, то не можна людині – хоч керівнику, хоч члену наглядової ради – казати, що вона у чомусь винна. Інакше ми ризикуємо опинитися в ситуації, коли ніхто просто не захоче рішення приймати.

Щодо червоних ліній та підходу до формування наглядових рад – я розумію, що зараз наглядові ради потрібні  державі більше як орган, який підсилює акціонера та його керівну роль. Тому що іноді треба швидко виконувати рішення, які приймаються державою та військовим керівництвом без пояснень та обговорень, на що просто бракує часу, а іноді навіть не потрібно обговорювати й критикувати, а просто виконувати, тому що ці рішення пов’язані з воєнними діями та безпекою.

Тому цю червону лінію визначити важко. Але, можливо, тут можна казати про переважну роль незалежних членів доглядової ради. І якщо у період війни  держава формує профіль бажаного керівника на певній посаді не з урахуванням наявних знань і певної візії, а надаючи перевагу практичного досвіду – приміром, для критичних підприємств, які знаходяться близько до зони бойових дій, то, можливо, треба так і робити, з розумінням, що сьогодні в умовах війни головне завдання – зберегти підприємства, структуру, функціональність і колективи.

– Україна потребує масштабного фінансування для відновлення енергетики, розвитку генерації, мереж, BESS, газової інфраструктури та інших напрямів. Наскільки якість корпоративного управління реально впливає на готовність міжнародних фінансових інституцій, донорів і приватних інвесторів фінансувати такі проєкти?

– Впливає дуже суттєво. Інвестори хочуть, щоб їхні гроші були захищені, щоб процедури розподілу та витрачання коштів були зрозумілими, прозорими та підзвітними. І саме для цього принципи корпоративного управління мають чітко виконуватися. Корпоративне управління повинно бути якісним, щоб інвестори розуміли, хто і як приймає рішення, хто за нього відповідає, як формується, подається та затверджується звітність, як будуть розподілятися прибутки тощо. Це одне з ключових завдань і одна з головних умов для залучення інвесторів.

– Якщо говорити про найближчі 1–2 роки, які три практичні зміни в корпоративному управлінні державними енергетичними компаніями ви вважаєте першочерговими: чіткіша політика власності, посилення ролі наглядових рад, прозорі KPI, деполітизація призначень, відповідальність менеджменту чи щось інше?

– Буду послідовним – насамперед це чітка політика власності, яка має бути дороговказом для наглядової ради.

Друге: якщо ми хочемо ефективних компаній, налаштованих на розвиток і на отримання прибутку і для держави в тому числі, то це однозначно деполітизація призначення.

Про відповідальність ми вже говорили: в умовах війни вона, з одного боку, має бути більшою, тому що ми хочемо, щоб ця війна якнайшвидше закінчилась нашою перемогою. Але з іншого боку треба, щоб ця відповідальність була дуже конкретною за дуже конкретні дії. І не можна її покладати за ненавмисно помилкові рішення в складних ситуаціях, інакше ми взагалі нічого не отримаємо. Безумовно, мають виконуватися і прозорі KPI, це теж дуже серйозно.

Посилення ролі наглядових рад, насправді, вже передбачені та чітко визначені законом, який просто потрібно виконувати, знайшовши правильну синергію з акціонером і з менеджментом компанії.

Я сподіваюсь, що і акціонер, власник в особі держави буде з одного боку більш прискіпливо ставитися до членів наглядових рад, а з іншого – не втручаючись в їхню діяльність, бути вимогливим, але в межах закону. Тому що сьогодні у нас бувають крайності, коли наглядову раду або повністю намагаються перетворити на департамент міністерства, або взагалі не контролюють її роботу. Це абсолютно хибно. Має бути синергія в роботі між акціонером, наглядовою радою і керівництвом компанії.

Розмова з Максимом Немчиновим вкотре доводить: ключові виклики корпоративного управління в українській енергетиці сьогодні пов’язані не стільки з недосконалістю законодавства, скільки з якістю його практичного застосування, культурою управління та чітким розподілом відповідальності між державою, наглядовими радами й менеджментом компаній. В умовах війни та масштабного відновлення енергетичної інфраструктури саме прозорі правила, професійні наглядові ради, деполітизація призначень і зрозуміла політика власності можуть стати основою для підвищення ефективності державних компаній та зміцнення довіри міжнародних партнерів і інвесторів до українського енергетичного сектору.

The post Держава, наглядові ради і менеджмент: де проходить межа відповідальності first appeared on Energy Club.

У фокусі дискусії були наслідки арешту рахунків підприємств ТКЕ, зростання заборгованості перед електропостачальниками, ризики переведення проблемних споживачів на постачальника «останньої надії» та необхідність створення захищеного каналу поточних розрахунків за електроенергію.

Модераторкою зустрічі виступила Ірина Дмитроца, радниця президента Energy Club, експертка з розвитку енергетичних проєктів та бізнес-планування. До діалогу долучилися представники теплогенеруючих підприємств, Міністерства розвитку громад та територій України, постачальники електроенергії та профільні експерти. 

Учасники обговорення наголосили, що ситуація з арештом рахунків підприємств теплокомуненерго може створити ланцюговий ефект для всього ринку електричної енергії. Через блокування рахунків ТКЕ втрачають можливість здійснювати поточні платежі за електроенергію, послуги розподілу та передачі, а також забезпечувати підготовку до нового опалювального сезону.

За словами учасників ринку, проблема не обмежується окремими неплатежами. Йдеться про системний ризик накопичення нової заборгованості, яка може перейти від підприємств ТКЕ до електропостачальників, постачальника «останньої надії», операторів системи розподілу та НЕК «Укренерго».

Окрему увагу було приділено питанню переведення ТКЕ на постачальника «останньої надії». Учасники зустрічі зазначили, що такий механізм не вирішує проблему розрахунків, а лише переносить борг на інший сегмент ринку. Крім того, вартість електроенергії у постачальника «останньої надії» є значно вищою, що може додатково погіршити фінансовий стан підприємств теплокомуненерго та збільшити майбутнє тарифне навантаження.

Представники теплокомуненерго підкреслили, що криза має системний характер. Її фундамент – критичний розрив між економічно обґрунтованими витратами підприємств та діючими тарифами, які заморожені мораторієм.

Ключові фактори фінансового дефіциту ТКЕ:

• невідшкодована державою різниця в тарифах;
• історичні борги за природний газ;
• низький рівень розрахунків з боку населення;
• жорсткі санкції та арешти рахунків Державною виконавчою службою.

Найгостріше ця проблема постає у прифронтових громадах. Як зазначив представник «Краматорськтеплоенерго», для міст, що знаходяться поблизу зони бойових дій, стабільна робота критичної інфраструктури – це не питання комерції, а питання виживання та національної безпеки. Блокування рахунків у таких умовах ставить під пряму загрозу проходження зимового періоду. Місцеві бюджети, виснажені війною та відтоком споживачів, фізично не здатні перекрити ці касові розриви.

Під час зустрічі також обговорювалися можливі шляхи стабілізації ситуації. Серед них — розблокування рахунків підприємств ТКЕ, відокремлення поточних платежів за електроенергію від історичних боргів за газ, відтермінування стягнення заборгованості в межах невідшкодованої різниці в тарифах, створення спеціальних рахунків або захищених механізмів для поточних розрахунків, а також внесення змін до законодавства про виконавче провадження.

Представники Міністерства розвитку громад та територій України повідомили, що міністерство працює над законодавчими ініціативами, які передбачають зупинення виконавчих дій щодо підприємств ТКЕ у випадках, коли заборгованість пов’язана з невідшкодованою різницею в тарифах. Також обговорюється механізм відтермінування оплати боргів до моменту компенсації державою відповідної тарифної різниці.

Окремо учасники звернули увагу на обмежені можливості місцевих бюджетів. Додаткові ресурси громад не можуть повною мірою покрити потреби підприємств теплокомуненерго, особливо в громадах, що розташовані поблизу зони бойових дій або мають значні втрати споживачів.

Учасники дискусії також наголосили, що будь-які тимчасові рішення мають зберігати ринкові стимули для модернізації підприємств, розвитку когенерації, енергоефективності та впровадження систем накопичення енергії. Запровадження антиринкових механізмів може демотивувати підприємства, які вже інвестували у власну генерацію та оптимізацію споживання електроенергії.

За результатами зустрічі Energy Club узагальнить позиції учасників ринку для підготовки спільного звернення до органів влади та ключових стейкхолдерів. Мета звернення — напрацювати тимчасовий стабілізаційний механізм, який дозволить зберегти роботу критичної інфраструктури, забезпечити поточні розрахунки на ринку електричної енергії та не допустити накопичення нової боргової кризи напередодні опалювального сезону.

Energy Club і надалі створюватиме майданчик для професійного діалогу між учасниками енергетичного ринку, органами влади, регуляторами та представниками критичної інфраструктури з метою пошуку практичних рішень для стабільної роботи енергетичного сектору України.

The post Energy Club обговорив ризики неплатежів ТКЕ та механізми стабілізації розрахунків на ринку електроенергії first appeared on Energy Club.

За його словами, проблема енергозабезпечення залишається актуальною для більшості підприємців. «Ми опитали власну клієнтську базу, і 80% наших клієнтів сказали, що вони відчувають проблему з електроенергією, особливо з відключеннями», – зазначив Денис Самчук.

Денис Самчук - заступник директора департаменту продажів мікро, малого і середнього бізнесу Ощадбанку

Сьогодні банк фінансує широкий спектр енергетичних рішень: сонячні електростанції, системи накопичення енергії, газопоршневі установки, генератори, вітрові та біоенергетичні проєкти.

Для цього доступні різні фінансові інструменти. Серед них – державна програма «5-7-9%», грантові програми уряду України та міжнародних донорів, гарантійні механізми, а також партнерські програми з виробниками обладнання, які дозволяють знижувати відсоткові ставки для позичальників.

Особливу увагу спікер приділив партнерським програмам, яких в Ощадбанку вже десятки.

«На сонячні електростанції та накопичувачі у нас близько 74 програм, понад 20 програм на генератори, газопоршневі станції та вітрову енергетику. Навіть на паливо є окрема програма, де бізнес може придбати його під ставку 0,01%», – повідомив Денис Самчук.

Серед міжнародних механізмів підтримки він навів приклад співпраці з Європейським банком реконструкції та розвитку. У рамках цієї програми банк спільно з ЄБРР розподіляє ризики фінансування у співвідношенні 50 на 50, а підприємці можуть отримати грантову компенсацію від 10% до 30% вартості проєкту.

«10% грантової складової отримують усі проєкти, а 30% – вразливі категорії бізнесу, зокрема ветерани або компанії, які постраждали від війни», – пояснив спікер. За його словами, станом на травень 2026 року в Ощадбанку ще залишався грантовий ліміт у розмірі близько 400 млн грн.

Окремо Денис Самчук зупинився на діючих кредитних продуктах для енергетики. Зокрема, програма «5-7-9%» за 14-м напрямком дозволяє фінансувати проєкти до 250 млн грн практично на всі види енергетичних потреб.

Також працює новий 15-й напрямок державної програми, який передбачає фінансування газопоршневих та газотурбінних установок, а також генераторів під 0% річних на строк до трьох років. Максимальна сума фінансування становить 10 млн грн, тому програма орієнтована насамперед на мікро- та малий бізнес.

Крім того, урядом анонсовано ще один інструмент підтримки, який має бути запущений найближчим часом. Він передбачає фінансування газопоршневих і газотурбінних установок та систем накопичення енергії під 10% річних. Сума фінансування становитиме від 1 до 25 млн євро, що робить програму цікавою для середнього та великого бізнесу.

Спікер наголосив, що банк готовий фінансувати не лише придбання обладнання, а й супутні роботи, які можуть становити до 20% вартості проєкту.

«Ми готові брати в забезпечення саме те обладнання, яке будується, приймати майнові права на нього та надавати відстрочку оформлення застави до 12 місяців», – пояснив Денис Самчук. Це дозволяє підприємствам реалізовувати масштабні проєкти навіть тоді, коли обладнання ще перебуває у виробництві або очікує постачання в Україну.

Говорячи про вимоги до потенційних клієнтів, представник Ощадбанку зауважив, що головною передумовою є бажання бізнесу стати енергонезалежним, після чого банк проводить стандартний аналіз фінансового стану компанії.

Значну частину виступу Денис Самчук присвятив статистиці фінансування енергетичних проєктів. Відлік ведеться з червня 2024 року, коли банки за ініціативою Національного банку України підписали меморандум про підтримку енергетичних проєктів. За цей період Ощадбанк отримав заявок на фінансування на суму 5,7 млрд грн, що відповідає близько 262 МВт нових генеруючих потужностей. Фактично профінансовано 2,8 млрд грн, що забезпечило створення 159 МВт генерації. Найбільшу частку профінансованих проєктів становлять сонячні електростанції та системи накопичення енергії — близько 60%. Ще по 12% припадає на газопоршневі електростанції та генератори, а решта — на біоенергетичні та вітрові проєкти.

За словами Дениса Самчука, динаміка останніх років демонструє стрімке зростання попиту на енергетичні рішення. Якщо у 2022–2023 роках інтерес до таких проєктів був мінімальним, то у 2024 році відбулося різке зростання кількості заявок, яке продовжилося у 2025 році та зберігається у 2026-му. Особливо швидко зростає сегмент систем накопичення енергії. У 2024 році їхня частка становила лише 1%, а в 2026 році вона досягла вже 11%.

Водночас майже вдвічі збільшилася популярність сонячної генерації. Якщо у 2024 році на сонячні електростанції припадало 31% проєктів, то у 2025 році – вже 70%, а у 2026 році показник утримується на рівні близько 65%.

Окремий напрямок роботи банку – фінансування територіальних громад. Разом із Європейським інвестиційним банком реалізуються програми, спрямовані на модернізацію теплопостачання, розвиток відновлюваної енергетики та підвищення енергоефективності будівель. Серед реалізованих проєктів Денис Самчук навів кілька прикладів: біогазовий завод у Житомирі вартістю 16,8 млн євро, сонячну електростанцію та систему накопичення енергії у Києві на суму 115 млн грн, сонячну електростанцію в Миколаєві вартістю 82 млн грн, дахову СЕС у Полтаві та дизель-генераторну установку потужністю 2 МВт у Харкові.

За словами спікера, загалом кількість профінансованих енергетичних проєктів уже перевищує тисячу, а попит на рішення у сфері розподіленої генерації та накопичення енергії продовжує зростати.

The post «За два роки ми отримали енергопроєктів на 5,7 млрд грн» – Денис Самчук про фінансування енергетики first appeared on Energy Club.