«Вона зателефонувала вся в сльозах, перелякана, каже: «тут стріляють, «глушать» зв’язок, мені треба звідси виїхати, допоможи знайти транспорт». Я не розуміла зранку спросоння, що трапилося, про що вона говорить, як таке може бути взагалі? Яка війна? Проте зразу взялася телефонувати знайомим, які на ту мить мали бути в Києві чи околицях, щоб допомогти з виїздом», – пригадує дівчина.
Олександра - юрисконсультка юридичного відділу ТОВ «Закарпаттяенергозбут» (Група Тоlk). З перших днів війни вона приділяє багато часу волонтерству.
«Якось, може, на другу-третю добу ми почали усвідомлювати, що територія Закарпаття більш-менш віддалена, і війна сюди якщо й дійде, то не швидко. В Ужгороді в цей час дуже оперативно створилися групи допомоги, пішов масовий обмін інформацією, це було так організовано, що я аж дивувалася. Паралельно почали надходити численні запити від друзів та знайомих з центру та сходу України про прихисток…», − пригадує Олександра.
Так спонтанно й почалася її волонтерська робота. «Спершу це була тільки інформаційна допомога − координувала роботу в окремих групах допомоги, надавала консультації, здійснювала обмін даними, просто пересилала інформацію одним від інших, відповідала на всі запити, які бачила у Фейсбук, у соцмережах, намагалася реагувати на всі прохання допомоги».
Десь за два тижні, коли вже була налагоджена чітка робота волонтерських центрів в Ужгороді, Олександра з подругами прийшла в найбільший в Ужгороді Центр гуманітарної допомоги «Совине гніздо».
«Коли прийшла вперше, то почула, що дуже багато охочих допомогти, зараз нема вільної ділянки роботи. Це навіть втішило певною мірою, що, на щастя, навколо стільки небайдужих людей… Але звернулася за кілька днів повторно і вже після цього протягом місяця за потреби приходила до «Совиного гнізда» щоразу по завершенні робочого дня, робила все необхідне, що доручали координатори», – розповідає дівчина.
У «Совиному гнізді» Олександра з подругами та іншими волонтерами зустрічали людей з евакуаційних рейсів. Роботи в ті дні вистачало.
«А поночі вдома я телефонувала батькам і розказувала про все, що бачила. Тільки їхня підтримка й допомагала в ті тяжкі дні», – каже Олександра.
Дівчина й зараз долучається до волонтерських проєктів у різних групах та спільнотах і каже: «Ми змінилися всі в цей час: я особисто, мої подруги, знайомі, рідні, численні друзі, колеги. І я впевнена, що після нашої перемоги українська нація зміниться, стане ще більш згуртованою! Багато людей не матимуть бажання виїжджати, тут хотітимуть жити й працювати – в такій потужній, красивій і сильній країні».
За матеріалами Волонтери Тоlk
