Фрагменти виступу на ток-шоу Energy Freedom by Energy Club (02.02.23). Тема: Нова енергетика України: забезпечення стійкості, відновлення та сталості розвитку
Сьогодні в енергетиці, як і в інших галузях, що мають значний вплив на критичну інфраструктуру України, всі працюють за узгодженими протоколами дій та за вимушеними тимчасовими схемами, забезпечуючи необхідним для сталої роботи економіки держави та побутового споживача — електроенергією, теплом, газом, водою та ін.
Одним словом, гасимо пожежі, масштаби яких спрогнозувати неможливо, тому проблеми, які сьогодні обговорюються, треба розділити: спочатку війна — екстрені міри, перемога, а далі післявоєнне життя України як незалежної країни й потенційного члена Європейського Союзу.
Зважаючи на фактор обмеження в інформаційному просторі, скажу лише одне: "Під час війни робити якісь реформи з розподілу компетенцій в центральних органах влади, де вже розписані всі повноваження та сформований штат фахових працівників, де під них розроблена та прийнята законодавча база, включаючи держбюджет, підзаконні акти, нормативна документація та інше — неприпустимо".
Вже не кажу про зовнішні міжнародні угоди, в яких також в межах своєї компетенції прописані конкретні центральні органи влади, строки виконання угод та повноваження і відповідальність сторін.
Якщо взяти до уваги, скільки часу необхідно буде витратити на внесення відповідних змін до нормативно — правової документації, формування нового штату працівників, їх подальшого навчання, вирішення питань з оплатою праці, передачі справ від одного органу до інших, узгодження та відображення цих всіх змін з міжнародними партнерами і як це все вплине на нашу репутацію як надійного партнера, виникає лише одне питання — і це питання доцільності таких реформ, бо в результаті бачимо лише ризики, втрачений дорогоцінний час і ефективно не використані надані можливості для країни. Тому такі реформи не можна ні в якому випадку розпочинати під час війни, інакше це виглядає як профанація, а не заходи зі стабілізації тяжкого стану в Україні.
Щодо післявоєнного періоду: недавно вивчав декілька прогнозів дуже авторитетних світових агентств стосовно розвитку глобальної економіки та світової енергетики в контексті розвитку провідних економік світу та окремо ЄС.
Резюмуючи їх, скажу, що сьогодні загальний стан світової економіки можна схарактеризувати однією фразою — як прогулянку по канату під час буревію.
Отже, виходячи з результату цих прогнозів, провідні країни світу, включаючи ЄС, вже станом на сьогодні почали розробляти сценарії змін національних програм економічного розвитку за період від 2023 по 2030 роки.
Особлива увага звертається на необхідність упровадження стабілізаційних заходів в питанні розвитку промисловості задля збереження її конкурентоспроможності на світових ринках. Звичайно, разом з цим розвʼязують проблему оптимізації логістики і вартості енергетичних ресурсів як основи собівартості продукції, що виготовляється в ЄС.
Враховуючи вище сказане, вважаю, що для того, щоб крім репарацій, планів Маршалла чи ленд-лізу можливо було б залучити ще інституціональні інвестиції для фінансування післявоєнного розвитку енергетики як складової економіки України, Уряду необхідно розглядати Національний план повоєнного економічного розвитку України як складову економіки ЄС — країни — потенційного члена ЄС.
Наведу приклад: слід зазначити, що виробництво продукції в промисловості ЄС стає дуже дорогим за собівартістю через значне здорожчання енергоносіїв та екологічних вимог. Модернізація виробничих потужностей на існуючих заводах завжди пов'язана з обмеженням виготовлення продукції або взагалі призупиненням виробництва, що несе за собою ризики значних втрат позицій на конкурентному ринку та фінансових збитків.
Отже, виникає необхідність релокації виробничих потужностей до Республіки Польща, Балканських країн, Румунії чи Угорщини. В мене виникає питання, а чому б не перенести частину промислових потужностей в Україну? Адже в нас є все необхідне для цього: починаючи від інфраструктури, закінчуючи людським капіталом.
Якщо буде налагоджена фахова комунікація в контексті Україна — ЄС, тоді знайдуться кошти, які дадуть змогу побудувати нову енергетичну інфраструктуру як складову економіки України і, відповідно, як складову економіки Європейського Союзу.
Тільки в такому контексті після війни почне розвиватись базова генерація АЕС, ГЕС, ГАЕС і ТЕС, забезпечуючи синхронну роботу в енергосистемі.
Стосовно перспектив газової генерації. В енергетичній стратегії ЄС газова генерація залишає за собою основну роль резервних маневрових потужностей, тому ТЕС ще довго залишатимуться в енергетичному балансі України в якості резервних чи маневрових потужностей. Тоді і ВДЕ буде розвиватись прогнозовано, за всіма нормами, правилами технічної експлуатації й вимогами до якості електричної енергії, яка буде видаватись у мережу.
Від якості вироблення електроенергії перейдемо до якості надання послуг передачі і розподілу електричної енергії.
Держава повинна взяти на себе основну роль щодо гарантій впровадження інвестицій та їх повернення за програмами нового будівництва як базової генерації, так магістральних і розподільчих мереж, провести правові заходи стосовно адаптації законодавства ЄС в Україні та забезпечити відповідність енергосистеми до європейських стандартів.
Щодо магістральних мереж, в основному це відповідність до вимог каталогу, який було узгоджено за програмою інтеграції до ENTSO-E та заходи з переходу на нижчий клас напруги з 750 кВ на 400–220 кВ, хоча подекуди зв'язок 750 кВ залишиться з огляду на технічні особливості.
Стосовно модернізації розподільчих мереж, якщо коротко — мається на увазі перехід на вищий клас напруги з 10 на 20 кВ, впровадження новітніх технологій, нових технічних рішень з автоматизації роботи електромереж, впровадження новітніх систем з диспетчеризації, систем обліку, кібербезпеки, застосування комутаційного обладнання та багатьох інших заходів, які формуються на принципах і філософії Smart grid.
Повертаюсь до економіки процесу: потрібно обов’язково, не поспішаючи, розробити нову модель ринку, тому що минула модель ринку, як уже було сказано, зроблена "на коліні". Вона не випробовувалась в тестовому режимі і за короткий час довела майже до банкрутства ключові енергетичні підприємства, які виконували функції ПСО. Питання виникнення можливості перехресного субсидування треба виключити — як ймовірне — в майбутньому.
Необхідно також обов'язково вирішити питання розв'язання боргів між учасниками на всіх сегментах ринку.
Між іншим, Європа теж переглядає свою модель ринку електричної енергії, газу, нафти та нафтопродуктів. Вони зрозуміли, що довоєнна модель на сьогодні не є такою життєздатною, тому за умов фахової комунікації ми можемо працювати разом з Європейським Союзом.
На завершення скажу про необхідність проведення соціально-економічних заходів: це забезпечення населення і промислового споживача якісними послугами і товаром — газом чи електроенергією. І ця якість повинна відповідати вимогам європейських стандартів. Також потрібно обов'язково розробити життєздатний механізм ПСО задля забезпечення неплатоспроможного населення доступною вартістю електричної енергії та газу, тому що після війни неплатоспроможними воно буде ще досить довгий період, як мінімум десятиріччя, поки ми не вийдемо на якийсь більш-менш нормальні компенсаторні інструменти, які працюють в ЄС.
Сьогодні в енергетиці, як і в інших галузях, що мають значний вплив на критичну інфраструктуру України, всі працюють за узгодженими протоколами дій та за вимушеними тимчасовими схемами, забезпечуючи необхідним для сталої роботи економіки держави та побутового споживача — електроенергією, теплом, газом, водою та ін.
Одним словом, гасимо пожежі, масштаби яких спрогнозувати неможливо, тому проблеми, які сьогодні обговорюються, треба розділити: спочатку війна — екстрені міри, перемога, а далі післявоєнне життя України як незалежної країни й потенційного члена Європейського Союзу.
Зважаючи на фактор обмеження в інформаційному просторі, скажу лише одне: "Під час війни робити якісь реформи з розподілу компетенцій в центральних органах влади, де вже розписані всі повноваження та сформований штат фахових працівників, де під них розроблена та прийнята законодавча база, включаючи держбюджет, підзаконні акти, нормативна документація та інше — неприпустимо".
Вже не кажу про зовнішні міжнародні угоди, в яких також в межах своєї компетенції прописані конкретні центральні органи влади, строки виконання угод та повноваження і відповідальність сторін.
Якщо взяти до уваги, скільки часу необхідно буде витратити на внесення відповідних змін до нормативно — правової документації, формування нового штату працівників, їх подальшого навчання, вирішення питань з оплатою праці, передачі справ від одного органу до інших, узгодження та відображення цих всіх змін з міжнародними партнерами і як це все вплине на нашу репутацію як надійного партнера, виникає лише одне питання — і це питання доцільності таких реформ, бо в результаті бачимо лише ризики, втрачений дорогоцінний час і ефективно не використані надані можливості для країни. Тому такі реформи не можна ні в якому випадку розпочинати під час війни, інакше це виглядає як профанація, а не заходи зі стабілізації тяжкого стану в Україні.
Щодо післявоєнного періоду: недавно вивчав декілька прогнозів дуже авторитетних світових агентств стосовно розвитку глобальної економіки та світової енергетики в контексті розвитку провідних економік світу та окремо ЄС.
Резюмуючи їх, скажу, що сьогодні загальний стан світової економіки можна схарактеризувати однією фразою — як прогулянку по канату під час буревію.
Отже, виходячи з результату цих прогнозів, провідні країни світу, включаючи ЄС, вже станом на сьогодні почали розробляти сценарії змін національних програм економічного розвитку за період від 2023 по 2030 роки.
Особлива увага звертається на необхідність упровадження стабілізаційних заходів в питанні розвитку промисловості задля збереження її конкурентоспроможності на світових ринках. Звичайно, разом з цим розвʼязують проблему оптимізації логістики і вартості енергетичних ресурсів як основи собівартості продукції, що виготовляється в ЄС.
Враховуючи вище сказане, вважаю, що для того, щоб крім репарацій, планів Маршалла чи ленд-лізу можливо було б залучити ще інституціональні інвестиції для фінансування післявоєнного розвитку енергетики як складової економіки України, Уряду необхідно розглядати Національний план повоєнного економічного розвитку України як складову економіки ЄС — країни — потенційного члена ЄС.
Наведу приклад: слід зазначити, що виробництво продукції в промисловості ЄС стає дуже дорогим за собівартістю через значне здорожчання енергоносіїв та екологічних вимог. Модернізація виробничих потужностей на існуючих заводах завжди пов'язана з обмеженням виготовлення продукції або взагалі призупиненням виробництва, що несе за собою ризики значних втрат позицій на конкурентному ринку та фінансових збитків.
Отже, виникає необхідність релокації виробничих потужностей до Республіки Польща, Балканських країн, Румунії чи Угорщини. В мене виникає питання, а чому б не перенести частину промислових потужностей в Україну? Адже в нас є все необхідне для цього: починаючи від інфраструктури, закінчуючи людським капіталом.
Якщо буде налагоджена фахова комунікація в контексті Україна — ЄС, тоді знайдуться кошти, які дадуть змогу побудувати нову енергетичну інфраструктуру як складову економіки України і, відповідно, як складову економіки Європейського Союзу.
Тільки в такому контексті після війни почне розвиватись базова генерація АЕС, ГЕС, ГАЕС і ТЕС, забезпечуючи синхронну роботу в енергосистемі.
Стосовно перспектив газової генерації. В енергетичній стратегії ЄС газова генерація залишає за собою основну роль резервних маневрових потужностей, тому ТЕС ще довго залишатимуться в енергетичному балансі України в якості резервних чи маневрових потужностей. Тоді і ВДЕ буде розвиватись прогнозовано, за всіма нормами, правилами технічної експлуатації й вимогами до якості електричної енергії, яка буде видаватись у мережу.
Від якості вироблення електроенергії перейдемо до якості надання послуг передачі і розподілу електричної енергії.
Держава повинна взяти на себе основну роль щодо гарантій впровадження інвестицій та їх повернення за програмами нового будівництва як базової генерації, так магістральних і розподільчих мереж, провести правові заходи стосовно адаптації законодавства ЄС в Україні та забезпечити відповідність енергосистеми до європейських стандартів.
Щодо магістральних мереж, в основному це відповідність до вимог каталогу, який було узгоджено за програмою інтеграції до ENTSO-E та заходи з переходу на нижчий клас напруги з 750 кВ на 400–220 кВ, хоча подекуди зв'язок 750 кВ залишиться з огляду на технічні особливості.
Стосовно модернізації розподільчих мереж, якщо коротко — мається на увазі перехід на вищий клас напруги з 10 на 20 кВ, впровадження новітніх технологій, нових технічних рішень з автоматизації роботи електромереж, впровадження новітніх систем з диспетчеризації, систем обліку, кібербезпеки, застосування комутаційного обладнання та багатьох інших заходів, які формуються на принципах і філософії Smart grid.
Повертаюсь до економіки процесу: потрібно обов’язково, не поспішаючи, розробити нову модель ринку, тому що минула модель ринку, як уже було сказано, зроблена "на коліні". Вона не випробовувалась в тестовому режимі і за короткий час довела майже до банкрутства ключові енергетичні підприємства, які виконували функції ПСО. Питання виникнення можливості перехресного субсидування треба виключити — як ймовірне — в майбутньому.
Необхідно також обов'язково вирішити питання розв'язання боргів між учасниками на всіх сегментах ринку.
Між іншим, Європа теж переглядає свою модель ринку електричної енергії, газу, нафти та нафтопродуктів. Вони зрозуміли, що довоєнна модель на сьогодні не є такою життєздатною, тому за умов фахової комунікації ми можемо працювати разом з Європейським Союзом.
На завершення скажу про необхідність проведення соціально-економічних заходів: це забезпечення населення і промислового споживача якісними послугами і товаром — газом чи електроенергією. І ця якість повинна відповідати вимогам європейських стандартів. Також потрібно обов'язково розробити життєздатний механізм ПСО задля забезпечення неплатоспроможного населення доступною вартістю електричної енергії та газу, тому що після війни неплатоспроможними воно буде ще досить довгий період, як мінімум десятиріччя, поки ми не вийдемо на якийсь більш-менш нормальні компенсаторні інструменти, які працюють в ЄС.
